УКРАЇНЦІ У МОЗАМБІКУ

Трохи історії

         Одним з перших українців у Мозамбіку (або принаймі людиною, яка мала українські корені), можна назвати Льва Крюгера, сина української мами та німецького тата, який народився у далекому 1912 році у Хабаровську (Россія). Його український дід, Арсеній Шворін, був вчителем у Києві, але через свою участь у політичній діяьності проти царату у русі народників, був висланий разом із родиною на російський Далекий Схід. Лев Крюгер прожив довге і цікаве життя переважно у китайському Далекому Сході, але з 1954 року він проживав у Мозамбіку, де професійно займався мисливством. Лев Крюгер помер у 2004 році, не доживши 2-х місяців до своїх 92 років і був відспіваний у грецькій православній церкві міста Мапуту.  

Перші мозамбікці почали приїжджати на навчання в Україну ще у 60-ті роки, коли ще не існувало ані незалежного Мозамбіку (був часткою португальської колоніальної імперії), ані незалежної України. Мозамбікські студенти приїжджали в Україну через посередництво національно – визвольного руху ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку). У 1964 – 1971 році, представником ФРЕЛІМО в Україні (саме в Україні, а не в СРСР), був Антоніу Лоренсу Щаде, людина, яка в цей момент займає провідні посади в юридичній системі мозамбікської провінції Нампула (північ країни). Деякі з цих мозамбікців одружувалися на українках, пізніше дехто з них приїхав в Африку, дехто лишився жити в Україні. Скажімо, вже цитований пан Антоніу, має у Києві 35-річного сина К., який разом із мамою залишився в Україні, тоді коли тато повернувся в Африку. 

Українська громада у Мозамбіку. Сучасність

За неофіційними підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 400—700 українців (до цієї кількості зараховуються діти від змішаних шлюбів). Адже більшість цих афроукраїнців народилися в Україні, мають одного з батьків (переважно, матір) — українського роду, і якщо колись матимуть бажання отримати українське громадянство, чинний закон дозволяє їм це зробити. Організованої української громади в Мозамбіку не існує, так саме як української церкви, чи українських громадських організацій. Більшість українців є православного обряду і ходять до грецької православноі церкви, священник якої о. Георгій є вихідцем з Украіни.

Мозамбік сьогодні — це фактично двопартійна країна. Правляча партія ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку), опозиція — колишня антикомуністична партизанка — РЕНАМО (Мозамбікський Національний Опір). Інші партії помітної ролі у політичному житті країни не відіграють.

Останні парламентські вибори, які проводяться одночасно з президентськими (грудень 2004 року), були виграні ФРЕЛІМО. Опозиція оскаржила ці результати, звинувачуючи ФРЕЛІМО у фальсифікації (голосування 100% виборців на окремих дільницях, побиття спостерігачів від опозиції, маніпуляції з виборчими скриньками), але міжнародні спостерігачі підтвердили легітимність виборів. Близько 60% громадян не взяли участі у цьому голосуванні.

На президентських перегонах виграв кандидат від ФРЕЛІМО — Арманду Еміліу Гебуза, вихованець спец-служб, колишній політичний коміссар армії.

Українці мозамбікською політикою здебільше не цікавляться і навіть ті з них, хто має мозамбікське громадянство, голосувати зазвичай не ходять.

Як Дмитро Яцюк опинився в Африці?

Мама, Людмила Макасселе, у 1985 році закінчила правничий факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка і переїхала жити у Мозамбік. Працювала начальником відділу кадрів у державної компанії Hidrocarbonetos de Moçambique, викладала право в єдиному на той час державному університеті ім. Едуарду Мондляне, потім стала прокурором у столиці країни — місті Мапуту. Зараз вона є Прокурором Республіки Першої Категорії.

Переважна більшість жителів Мозамбіку є бідними і дуже бідними, переважна більшість європейців у країні є принаймі заможніми. Звідси й неприязнь бідних до заможніх, але оскільки бідні є, зазвичай, людьми неосвіченими, то у першу чергу вони помічають колір шкіри.

Африканці за своєю природою є полігамними, а це зовсім не сприяє щасливому шлюбу і сімейному добробуту. У змішаних родинах зіштовхуються непоєднувані ідеї щодо виховання дітей, стосунків з родичами, сексу чи ролі жінки у шлюбі. Якби хтось спитав у мене, чи варто українській жінці одружуватися із африканцем, я б порадив краще пізнати людину, оцінити ії поведінку — і обов'язково ще вдома, в Україні. Не варто думати, що людина, яка є брутальною, невірною чи брехливою, може стати кращою у себе на Батьківщині.

Перший в Африці український блог

Здебільше – це португаломовний блог (гібрид сайту, вебжурналу і мережного щоденника), але він також має трохи інформації англійською та українською мовами. У дні Помаранчевої Революції блог поширював багато інформації з України португальською мовою. Ця інформація також розсилалася на адреси часописів та ТБ у Мозамбіку, Португалії і Бразилії та для всіх політичних партій, які мають депутатів у парламенті Португалії.

Адреса блогу: http://ucrania-mozambique.blogspot.com

При створенні сторінки, переслідувалася ідея розповідати правду про Україну, людям португаломовного світу: Ангола, Бразилія, Гвінея – Біссау, Кабо Верде, Мозамбік, Португалія, Східний Тімор та Макау. На сьогоднішній день (22.06.2006) блог вже відвідали 14.806 осіб, з них Бразилія репрезентує 51% відвідувачів, Україна 10%, Мозамбік 10%, США 6%, Австралія 4% та Єгипет 2%.

Інший напрям роботи блогу — це створення культурних мостів між Україною та Мозамбіком, між українською культурою та культурами народів цієї країни. Між мозамбікцями, які вчилися в Україні, українськими вузами, друзями чи навіть дітьми. Першою успішною благочинною акцією блогу стала успішна спроба допомогти мозамбікському тату, згаданому вже Антоніу Лоуренсу, знайти свого українського сина, якого він не бачив впродовж 34 років.