Світовий Конґрес Українців

ЛИСТОК ЗВ’ЯЗКУ СКВОР

Леся Храплива-Щур

ЩОБ НЕ ЗГАСЛА ПОМАРАНЧЕВА ІСКРА!

      Події останньої зими сколихнули глибоку свідомість й почуття всіх українців, де б вони не жили, навіть тих, хто здавалося б, давно вже збайдужів до долі своєї держави. Ці враження вихлюпнулися і далеко поза українську громаду - як географічно, так і психологічно. Сьогодні Україну знають по всьому світу та визнають справедливість наших прав бути господарями на нашій власній землі. Щобільше - інші народи, досі скривджені своїми нечесними урядами, - ставлять собі нас за приклад, за дороговказ до свого власного визволення.
    Спавді, давно не бувало такого на нашій землі. А ще в цих недавніх подіях було так багато незвичного, нежданого, навіть просто здавалося донедавна неможливого... Сотні тисяч, а то й мільйони людей на морозному майдані - взірцево організовані й дисципліновані без ніякого зовнішнього примусу, з’єднані в спільноті своїх однакових бажань. Нарешті виявлені палкі революційні почуття на тріскучому морозі - і глибоко-людяне відношення усіх до всіх - навіть до ворогів... Богослужіння усіх віровизнань і...навіть весілля в атмосфері блаженного, радісного похмілля... Зібралися численні покоління, без різниці віку, всі майже по-дитячому веселі й безжурні, немов несвідомі кожнохвилинної й дуже реальної небезпеки... Вибух величної, виношеної поколіннями ідеї Свободи і...кольорові цяцьки та ялинки, всюди присутня визвольна символіка, яку носили з честю...навіть домашні звірятка... І все це ніяк не викликало різкість протилежностей, навпаки, зливалося у прекрасну, заворожуючу симфонію...у помаранчеву казку, яка звершилася у дійсності перемоги...
    Не диво, що залишилося у нас велике бажання продовжувати цей “карнавал“, як можливо найдовше. Насичуватися світлістю й теплом жовтогарячого міту (до речі, як влучно підібрали цей колір за символ усього, що відбулося!) Не диво, що всі видання, наші, а то й чужі, які лише можуть виходити барвисто - і до сьогодні “помаранчеві“- повні оптимістичних світлин і спогадів, бо кожному хотілося б святкувати ще і ще.
    Так, але свято скінчилося, як кінчаються всі свята, зрештою зовсім інакше, не так як усі дотеперішні спроби визвольних змагань нашої історії, - небувалим тріумфом. Погляньмо тільки назад. Ось “ласка Божа“ для великого Богдана, закінчилася багатовіковою трагедією Переяславської угоди. Ось натхненний зрив великого Мазепи, що замінився у зловісну нову поразку нашої свободи, хоч і залишився дороговказом для всіх майбутніх поколінь... І знов Визвольні Змагання, коли так страхітливо не було кому підняти в пригожий момент “волі, яка лежала просто на дорозі“... І врешті у найновіші часи, визволення початку 90-х років, тріумф грудневого референдуму і... нова, підступна, повзуча поразка... Всі ми її надто виразно пережили і відчули.
    А ось знов настала для нас можливість нового відродження. Можливість може й необмежена, але з нею і неменша нова небезпека, що радісне всенародне зворушення великих хвилин, таке насичене почуттями, саме тому скоро зменшиться до незобов’язуючого сентиментального спомину, як і кожний сильний спалах, a може навіть і виллється розчаруванням oстужених надій. Болючі прояви цього вже знаходимо подекуди у засобах масової інформації. Люди ж бо звикли нарікати, коли була до цього дуже поважна причина, отож і далі нарікають, за законом нерухливості... цього разу уже на своїх. Поширюють атмосферу невдоволення, вишукування недоліків, бо треба таки розважливого й проникливого розуму, щоб зрозуміти, що не за день-два довести до справної дії руїну, залишену у спадок старим режимом новому Президентові й урядові.А ворог у той час не спить... Він невтомний у вишукуванні та використанні наших незахищених місць...
        Стає отже очевидним, що Майдан залишив нам якесь зобов’язання. Якщо ми не зрозуміли б і не використали його - ми зосталися б винними не лише перед героями Майдану, сотнями тисяч наших найкращих людей. Ми могли б непомітно для нас самих спричинити ще одну катастрофу нашої історії - з непередбаченими наслідками на непередбачений час, як уже нераз бувало... Отже час, і то дуже важливий час настав замислитися нам: який же заповіт Майдану?
    Ми скинули щасливо тісне ярмо злочинної групи і сягнули меж найсправедливішого у світі державного ладу: демократії. Тут, і це загально визнана істина, кожна людина враховується. Не лише у її волевиявленні у вільних виборах, але і в цілій життєвій поставі, у словах і ділах кожного дня її життя. Для того потрібна івано-франківська “ціла людина“ з розвиненими повністю всіма завдатками свого “я“, не совєтський “гвинтик“, а повновартісна індивідуальність, самосвідома, та органічно зв’язана зі своєю спільнотою крові та долі - з народом та державою, ця зв’язаність є для неї можливістю достойного життя, честю й обов’язком совісті. Такого обов’язку не може накинути ніяка, навіть найсуворіша влада: це добровільне рішення кожного громадянина. Якість та життєздатність саме кожного становить надійну основу держави, якщо ця держава хоче розвиватися, заслужити визнання і мати вплив на інші сусідні держави.
    Ось вам основний заповіт Mайдану: виховати таку нову українську людину. Виховати всіма засобами і на кожному кроці, починаючи від поширення позитивних, творчих поглядів у засобах масової інформації, та не менше навіть у своєму приватному оточенні, в товаристві, на місці роботи, а особливо в родині. Скільки ж це відкривається нам сьогодні можливостей, ініціатив творення “від кореня“, знизу, клітин громадських установ усякого типу, культурно-просвітнього, добродійного, економічного, кооперативного (їх значення зростає сьогодні і в наймогутніших державах!)
    Та основне тут - не втратити з-під очей перспективи на майбутнє - на виховання нового державного українського покоління. Вже від колиски, від садочка, школи. Це завдання для всіх, починаючи від родини. Це й у першу чергу завдання кожного сьогоднішнього вчителя по всьому світуі. Йому знати, куди й навіщо готуємо наших школярів. У Києві, Львові, Донецьку, Нью-Йорку, Мюнхені, Астані... Так, бо українська державна свідомість сягає сьогодні всюди, де живуть українці, всюди сягає і моральне зобов’язання кожного українця - бути не лише свідомим, але й корисним батьківщині батьків, близькій чи найдальшій.
    Приваблива помаранчева іскра Майдану не загорілася даремно, - вона призначена зігрівати ще багато поколінь українців до творчого державного житття. Завдяки нашим же старанням!

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ		UKRAINIAN WORLD CONGRESS
	CONGRÈS MONDIAL UKRAINIEN	CONGRESO MUNDIAL UCRANIO

ПЕРША СТОРІНКА \| ПРО СКУ \| ЧЛЕНИ СКУ \| РАДИ І КОМІСІЇ \| ОБІЖНИКИ БЮЛЕТЕНІ \| ПОВІДОМЛЕННЯ ДО ПРЕСИ \| ЗАЯВИ ТА ЗВЕРНЕННЯ \| ЩО НОВОГО? \| IX КОНҐРЕС СКУ ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ \| РІЧНІ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ РАДИ ДИРЕКТОРІВ \| ФОРУМ \| МУЛЬТІМЕДІА АДРЕСА СКУ (НАМ ПИШУТЬ) \| ПІДТРИМУЙТЕ СКУ \| НОВИНИ З УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАД СВІТУ

© 2004 Світовий Конґрес Українців. Всі права застережені. Електронна пошта congress@look.ca