ОБІЖНИК

СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ

IV ФОРУМ ОБИРАЄ ГОЛОВОЮ  ДМИТРА ПАВЛИЧКА

      IV Форум, що пройшов у Києві 18-20 серпня, обрав своїм головою поета, дипломата і колишнього депутата Дмитра Павличка (див. світлину). Під час першої урочистої пленарної сесії, яка пройшла у палаці «Україна», прозвучали вітання від Міністра культури Ігоря Ліхового, Голови Української  Всесвітньої Координаційної Ради Михайла Гориня, який закінчує свій термін перебування на цій посаді, від Президента Світового Конґресу Українців Аскольда Лозинського, Голови Об’єднання Українців Росії Василя Думи, Міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, Голови Европейського Конґресу Українців Ярослави Хортяні та Президента України Віктора Ющенка.  Другий день був присвячений роботі секцій та дискусіям за круглим столом. На робочій пленарній сесії було заслухано звіти членів ради, що складають свої повноваження, прийнято серію резолюцій, обрано Голову, Дмитра Павличка, та тридцять шість членів Ради (порівно від України, Східної та Західної діаспори). СКУ представляють у Раді Віце-президент Евген Чолій та Генеральний Секретар Віктор Педенко.

    До початку роботи Форуму велика делегація представників  діаспори зустрілася з президентом України на його дачі.

НАРАДИ  РАДИ ДИРЕКТОРІВ СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ У КИЄВІ

         21-22 серпня 2006 року  в Будинку Спілки письменників  у Києві пройшли  Річні Загальні Збори Ради Директорів Світового Конґресу Українців.  Перед початком зборів біля Жовтневого палацу, в якому за часів совєтської влади розміщувалася в’язниця НКВД,  було  проведено панахиду. Службу проводили представники Української Православної церкви Київського патріархату, Української Греко-Католицької та Української Римо-Католицької церков.

         Про роботу своїх громад прозвітували представники 24  країн світу (Австралія, Аргентина, Бєларусь, Бельгія, Бразилія, Болгарія, Вірменія, Франція, Греція, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Литва, Мозамбік, Португалія, Росія, Сербія, Словацька Республіка, Сполучені Штати Америки, Угорщина, Узбекистан, Хорватія, Чеська Республіка). Звіти подали також Світова Управа Спілки Української Молоді, Головна Пластова Булава та Союз Українок Америки. Крім цього, Рада Директорів заслухала звіти Світової Ради Суспільної Служби, Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради, Комісії Людських і Громадянських Прав, Спортової Комісії, Ради Організації Об’єднаних Націй, Комісії Боротьби проти Торгівлі Людьми, Світової Ради у Справах Культури, Ради Засобів Масової Інформації, Комісії Допомоги Українським Громадянам За Kордоном та Світової Кооперативної Ради. У складі Комісії Допомоги Українським Громадянам За Kордоном відбулися певні зміни: Федерація Українських Асоціацій в Іспанії замінила свого представника (замість Василя Борсука було обрано Антоніну Добровольську), введено нових членів зі Скандинавії, а роботу комісії очолив Юрій Чопик з Мадриду. Члени Екзекутивного Комітету – президент, два заступники президента (другий заступник від Світової Федерації Українських Жіночих Організацій), генеральний секретар, фінансовий секретар і скарбник, голова Контрольної Комісії – також подали свої звіти.

      Під час зборів до СКУ було прийнято 5 нових членів: з Хорватії (Союз русинів i українців Республіки Хорватія як центральну крайову репрезентацію), Португалії (Громадське об’єднання українців Португалії «Собор» як крайову організацію) та з Італії (Асоціація українських жінок в Італії, Асоціація Українських жінок-робітниць в Італії  та Асоціація «Україна Плюс» як крайові організації).

      Було вибрано Статутову комісію IX Конґресу в такому складі: Ольга Даниляк від СФУЖО (голова), Богдан Футей та Роман Дигдало з США, Евген Чолій та Павло Ґрод з Канади, Славко Бурда з Европи, Романія Явір з Азії, Марія Яроцька з Австралії, Південна Америка буде представлена обранцем з Аргентини. І на кінець: місцем проведення наступних зборів Ради Директорів було вибрано  Донецьк, а IX Конґресу СКУ в 2008 році – Київ. 

УРИВКИ ІЗ ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА СКУ ДО ІV ФОРУМУ

       “На ІІІ Форумі, за дорученням Президента України, я мав нагоду прозвітувати, що діаспора зробила для України. Під час ІV  Форуму я хотів би почути від Президента та інших представників уряду, що Україна зробила для діаспори. Я не прошу допомоги громадам Заходу. Мені залежить на вирозумінню, як і на політичній та матеріальній допомозі біднішим громадам, особливо тим, що створені у країнах колишнього СРСР тайого сателітів, а також новим громадам в країнах, де  досі діаспора не діяла організовано або була незначною...

        Дозвольте сказати кілька слів про нашу церкву, нашу мову, нашу історію та хліб... Одна із церков в Україні, та, що належить Московському Патріархату, відрізняється від інших своїми достатками та пільгами. Насправді ця церква була створена сталіністським режимом для впровадження атеїзму та ліквідації Української Автокефальної Православної і Української Греко-Католицької Церкви... У незалежній Україні ця церква втручається у виборчий процес, закликає до відновлення колишнього Союзу та відкрито поборює інші церкви...

         Сьогодні російську мову можна почути у Верховній Раді, російськомовні газети, журнали, книги, аудіо- і відеозаписи та комп’ютерні ігри домінують, російська мова звучить на вулицях, у крамницях, бізнес виключно російськомовний, і знову російська в Кабінеті Міністрів. Користування російською мовою після 15 років незалежності  – це не просто використання прав національної меншини. «Я не буду говорити по українському» – це  зухвале переконання, а інколи навіть виклик, який ставить під сумнів українську незалежність та державність...

         Історія – це неточна наука. На жаль, її суб’єктивно пишуть переможці... До 1991 року ми не були серед них... Велика Вітчизняна війна зовсім не була вітчизняною. Українці, котрі служили у Червоній Армії на совєтському фронті, боролись не за свою Вітчизну – вони були гарматним м’ясом для Сталіна.  Герої України воювали в Українській Повстанській Армії... «Дякуючи» переможцям, раніше, в 1932-1933 р.р., ми зазнали Великого Голодомору... ви стараєтесь, щоби світ визнав Геноцид українського народу шляхом прийняття парламентських резолюцій... знак на Михайлівській площі – це не пам’ятник і не меморіал-музей, бо не навчає нові покоління і прихожих, що  український народ  зазнав у XX столітті більших жертв, ніж будь-хто. Росія писала нашу історію протягом 350 років... Москва забрала нашу церкву, нашу історію, наш хліб...“