Василь Симоненко

Василь Симоненко

Василь Сионенко – «гідний нащадок Шевченка», поет і прозаїк, належить до групи шестидесятників. Народився 1935 року в Україні, на Полтавщині. Студіював журналістику в Київському університеті, а опісля працював у редакціях газет. Помер дуже молодо – 13 грудня 1963 року.

Тематика поезій Симоненка – це болючі проблеми сучасної України. У глибоких і складних метафорах поет розкриває страшну дійсність совєтської системи. Його мужність відкрито говорити правду, осуджувати національне гноблення українців з боку Москви – з’єднала йому признання всіх шляхетних людей, своїх і чужих.

Центральне місце в творчості поета займає постать матері, рідної матері і матері – України. Про неї він говорить з найбільшою любов’ю. В його поезії палає пристрасть і гнів, ясніє блискуча думка і рішучість. Мова його творів позначується багатством афоризмів.

Збірки поезій:

• Тиша і грім, Київ, 1962
• Земне тяжіння, Київ, 1964
• Берег чекань, Нью-Йорк, 1965
• Поезії, Київ, 1966

Світ який…

Світ який – мереживо казкове!
Світ який – ні краю, ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любови, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургуневі.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синові гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжности й любови.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш та на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ти знаєш, що ти – людина

Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука своя – єдина,
Очі твої – одні.