Василь Симоненко
Василь Сионенко – «гідний нащадок Шевченка», поет і прозаїк, належить до групи шестидесятників. Народився 1935 року в Україні, на Полтавщині. Студіював журналістику в Київському університеті, а опісля працював у редакціях газет. Помер дуже молодо – 13 грудня 1963 року.
Тематика поезій Симоненка – це болючі проблеми сучасної України. У глибоких і складних метафорах поет розкриває страшну дійсність совєтської системи. Його мужність відкрито говорити правду, осуджувати національне гноблення українців з боку Москви – з’єднала йому признання всіх шляхетних людей, своїх і чужих.
Центральне місце в творчості поета займає постать матері, рідної матері і матері – України. Про неї він говорить з найбільшою любов’ю. В його поезії палає пристрасть і гнів, ясніє блискуча думка і рішучість. Мова його творів позначується багатством афоризмів.
Збірки поезій:
- Тиша і грім, Київ, 1962
- Земне тяжіння, Київ, 1964
- Берег чекань, Нью-Йорк, 1965
- Поезії, Київ, 1966
Світ який…
Світ який – мереживо казкове!
Світ який – ні краю, ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любови, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
Лебеді материнства
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургуневі.Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синові гойдати.Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжности й любови.Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.І якщо впадеш та на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Ти знаєш, що ти – людина
Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука своя – єдина,
Очі твої – одні.