Едвард Жарський
Українське учительство, яке залишилося в Німеччині чи Австралії після Другої Світової війни, було свідоме того, що дальша доля народу залежить від відповідного виховання молоді. Не диво, що в кожному переселеному таборі, де була українська молодь, організуються садочки та, що в шкільному році 1947 – 1948, занотовуємо 75 садочків, у них 3,835 дітей, 170 садівничок; 104 початкові школи із 4,966 учнями, 488 учителями; 38 середніх шкіл і курсів (1,163 учні, 137 учмиелів). Коли створено Центральну Репрезентацію Української Еміґрації в Німеччині, всі школи підпорядковувалися її Шкільній Референтурі, яка ввела зорганізованість шкіл та устійнила програми навчання.
Працювали й українські високі школи: Український Вільний Університет, що перенісся з Праги до Мюнхена, Український Технічно-Господарський Інститут (який збільшився фармацевтичним і ветеринарним факультетами), Вища Економічна Школа, Православна й Католицька Духовні Семінарії.
Українське шкільництво після 1950-их років
Коли в 1950 році розпочалося масове переселення «переміщених осіб», а в тому українців –найбільше, бо після 80,000 переселилося до ЗСА (в тому четвертину творила молодь у шкільному віці), 30,000 до Канади, 20,000 до Австралії й Нової Зеляндії та стільки ж до Англії, де вже приїхало в той час теж 12,000 вояків колишньої Першої Української Дивізії. До Бельгії й Франції виїхало по 10,000 (багато із них подалися теж пізніше за океан), до Бразилії 7,000, Арґентини 6,000, до Венецуелі 2,000 та стільки ж, меншими групами до інших країн.
В нових країнах поселення українське вчительство стає зорганізовано до праці, включається в існуюче шкільництво, де воно вже існувало. В ЗСА воно зорганізується в «Учительських Громадах», які піклуються широкою мережею шкіл українознавства. При загально громадській централі, Українському Конґресовому Комітеті Америки, створює воно «Шкільну раду», яка уніфікує програми навчання й виховання, видає підручники, влаштовує курси для підвищення кваліфікації учителів, видає свій орган «Рідна Школа».
В Канаді учительство згуртовується в «Об’єднання Українських Педагогів Канади», організує школи українознавства, видає свій орган «Учительське Слово». В Австралії приходиться українському вчителеві починати працю від основ, бо тут вперше українці оселюються масово. Школами піклується Українська Центральна Шкільна Рада. Не спочиває і вчительство у Великій Британії, Бразилії, Арґентині і всюди там, де залишилася хоч би й горстка української молоді, не згадуючи залишків еміграції у Франції, Еспанії чи інших країнах Західньої Европи.
Потреба виховної концепції
У постійні журбі за майбутнє українського національного організму, за українську мову, культуру, школу, за сучасне й майбутнє українського народу, за його свободу й державну незалежність, виринає потреба створення продуманої виховної концепції – якоїсь упорядкованої системи. Було це потрібне хоч би тому, що основна українська субстанція, український народ, який жив на Рідній Землі під жахливим русифікаційним тиском ворога, не міг розвивати ні передавати молодшим поколінням своїх духовних вартостей і надбань та скріплювати національну свідомість української спільноти.
Тому на українську громаду в світі, на діяспору, впала відповідальність за вдосконалювання та передавання новим поколінням – нефальшованих культурних ціннощів, які український народ придбав впродовж свого довго вікового існування. Ішлося не про якісь механічні шаблони, але про чітко видвигнені і насвітлені, основні й суттєві для української культури й духовости – вартості, які через глибший зв’язок із українством, дали б тверді основи життю нашої спільноти.
Свідомі цієї відповідальности, обі освітні Централі, ЗСА й Канади, «Шкільна Рада» та «Об’єднання Українських Педагогів», покликали в 1958 році комісію для виготовлення проєкту Української Виховної Системи (У.В.С.) у вільному світі. Очолили її Кекилія Паліїв, Зенон Зелений та Едвард Жарський. Комісія У.В.С. організувала впродовж восьми років виховно-освітні сесії, наради зі шкільними установами, з науковими товариствами (Наукове Т-во Тараса Шевченка та Українська Вільна Академія Наук), з жіночими, молодечими та студентськими організаціями Української Виховної Системи.
Виховно-Освітня Сесія на Першому Конґресі Світового Конґресу Вільних Українців
Завершенням цієї праці стала Світова Виховно-Освітня Сесія, яка відбулася у днях 11-12 листопада 1967, в Ню – Йорку, в рамках першого основуючого збору Світового Конґресу Вільних Українців.
Ця сесія була своєрідним продовженням педагогічних конгресів у минулому, в Рідному Краю. Згадати б хоч би намічений і підготований конґрес – з нагоди століття народин Тараса Шевченка, який повинен був відбутися в 1914 році, та не відбувся через вибух Першої Світової війни, як теж конґрес Товариства «Рідна Школа» у Львові, в 1935 році.
Так сучасне в’язалося з минулим глибоким ідейним пов’язанням і так історія змагань за душу української дитини ставалася одною цілістю. Її спільною метою була духова сила, моральний рівень та ясне національне обличчя молодого покоління.
У Світовій Виховно-Освітній Сесії взяло участь біля трьохсот умандатованих делегатів від виховних, шкільних та громадських установ, а також і гостей, – з усіх віросповідань, представників церковного шкільництва та різних віток зорганізованого громадського життя – давала нарадам Сесії належний рівень та підкреслювала її важливість.
У програмі С.В.О.С., кріс трьох пленарних засідань, відбулися наради восьми підкомісій:
- релігійного виховання
- шкільних справ
- правописної практики
- Світового Об’єднання Українських Педагогів
- Опікунів «Рідних Шкіл»
- організації молоді
- української мови в державних школах
- Об’єднання Працівників Дитячої Літератури
як теж дискусійна лава на виховно-освітні теми. Складено проект Української Виховної Системи і її зразу ж затвердив СКВУ.
Українська виховна система
В основу Української виховної системи покладено ідеалістичний світогляд, християнсько-етичні та національно-державницькі принципи, відповідний всебічний розвиток молоді та постійне поширювання, збагачення і закріплення культурних надбань. Саме українська культурна спадщина, її ціннощі, є тим фундаментом, на якому збудований увесь виховний процес. Ці ціннощі є сталі, непроминаючі, а одночасно – це першорядні чинники виховання характерів, тривка основа формування особовости, безнастанне джерело для черпання духової поживи для розвитку й закріплення психічно-інтелектуальних, релігійно-моральних, суспільних, естетичних, національно-державницьких прикмет.
Реалізатором цього виховного процесу – вся українська спільнота: Церква, школа, організації молоді, громадські централі.
Родинний дім – основна вузлова позиція у самоідентифікації молодої людини і вщеплення їй основ групової, суспільної приналежности та традиції. Це перша школа найбільшого й найважливішого скарбу людини – рідної мови. Здорове середовище запобігає денаціоналізації, протиставиться відчужуванню. Правильне родинне виховання – запорука тривалої української діяспори.
В Українській Церкві – У.В.С. добачує не тільки головну опору в збереженні діяспори, але й передумову її існування.
Школа – завжди виконувала необхідну функцію у житті нашого народу. Її роля у житті української громади поза межами Батьківщини збільшилася, бо на Рідних Землях школи стали інструментом комуністичної системи з усіма наслідками комуністичного, антинаціонального безбожницького виховання. Це приневолює українців у вільному світі звернути особливу увагу на належне виховання молоді й піклуватися нею так, щоб ця молодь могла стати гарантом збереження, плекання й дальшої розбудови українського зорганізованого шкільництва з дошкіллям, початковими, середніми й високими школами.
Доповняльним чинником у виховному процесі мають бути організації молоді, звертаючи притаманну молодечу енергію в позитивному напрямі. Співдіючим чинником У.В.С. є громадські установи, що їх діяльність цементує зусилля У.В.С. і забезпечує їх безпереривність.
Виховний ідеал українця в діяспорі
Згідно з вислідами підготовчих сесій У.В.С. і нарад Світової Виховно-Освітньої Сесії – визначено так виховний ідеал українця в діяспорі:
Українець у діяспорі – це повноцінний громадянин своєї країни, пов’язаний з українським народом вузлами української мови й культури, особовість якого позначається християнсько-етичними вартостями і творчою дією для України.
Створення Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради (СКВОР)
Сесія схвалила проєки У.В.С., що її структуру завершено покликанням до праці Тимчасової Виховно-Освітньої Координаційної Ради, у склад якої ввійшло двадцять представників українських центральних установ. Для ділового ведення справ створено Організаційний Секретаріят. Його завданням було – довести до оснуванння постійного координуючого виховно-освітнього центру у вільному світі , яким стала Світова Координаційна Виховно-Освітня Рада.
Початкові роки праці СКВОР-и проходили під знаком проведення у життя в практичній праці в терені, принципів, що їх накреслила У.В.С.
Управа СКВОР доложила багато зусиль, щоб зорганізувати в кожній країні Краєву Координаційну Виховно-Освітню Раду, яка допомагала б у здійсненні постанов, схвалених СВОСесією. Зокрема спонукала до створення шкільної референтури Координаційного Осередка Українських Громадських Центральних Установ в Европі (КОУГЦУ).
Під час Конґресів СКВУ, які збирали представників української спільноти з усього вільного світу, сесії СКВОР-и стояли завжди в центрі уваги усіх нарад, що їх темою були трудні проблеми української сучасноти – як вдержати підростаючі молоді покоління при своїй нації й культурі.
Діяльність СКВОР
Представники СКВОР брали участь у з’їздах учителів доступних країн, а взагалі зв’язок із учительством всього вільного світу поставлено, як перше й основне завдання. Зв’язок цей проходив, поза якнайбільшими зусиллями, нав’язувати особисті контакти, головно кореспонденційним шляхом – (хоч би від останніх зборів СКВОР-и в 1988 році вислано 560 листів, до канцелярії вплинуло понад 400 – що вказує на живий відгук з терену та обосторонність зв’язків) – а органом, який лучив наше шкільництво всіх доступних країн, став бюлетень «ВІДГУКНІТЬСЯ», який виходив неперіодично, і якого шосте число оце у Вас в руках.
СКВОР старалася теж впливати на наше громадянство в напрямі усвідомлення ваги виховання й навчання. Цьому служили числені статті в нашій пресі, зокрема «Виховні кутки» у наших жіночих журналах, за домовленням із Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій, як теж видані для наших радіопрограм звукові ленти. Окремо треба відмітити книжкові видання, а це «Хрестоматію Тисячоліття Хрещення Руси-України» (1987) та книжку «Батьки і діти» Антоніни Горохович, що її перевидано заходами СКВОР-и (Новий третій із черги наклад цієї книжки під новою назвою «Плекаймо в дитині розум і душу» – саме підготовляється в Україні, при Дрогобицькому Педагогічному Інституті ім. Івана Франка). СКВОР співпрацює тісно із Українськими Працівниками Літератури для Дітей і Молоді (колишнє ОПДЛ) – про що пишемо на окремому місці.
Беручи до уваги невідрадний стан вживання української мови, як на Рідних Землях, так і в діяспорі, СКВОР спонукала Світовий Конґрес Вільних Українців проголосити, у співзвучності з Україною, рік 1989 – Роком Української Мови, а опісля декаду 1990-1999 Десятиліттям Української Мови – для її відродження.
Із змінами, які наступили в останніх роках – із удоступненням зв’язку, спершу із країнами колишнього Східного Бльоку Держав, а згодом і України – СКВОР старалася поширити свою діяльність на ці терени. Нав’язувано контакти через особисті поїздки та влаштовано зустрічі з гістьми освітянами з України.
Широким руслом, і всіми доступними дорогами, поплили за старанням СКВОР-и книжки діаспорного видання в Україну, зокрема при допомозі Шкільної Ради Америки та товариства «Просвіта» в Чікаго. СКВОР співпрацює у проекті виставки діаспорної літератури, яку підготовляє Союз Українок Америки на цю осінь у Львові та Києві. Більші кількості книжок вислано для роздачі представникам, головно Східньої Діяспори, на Всеукраїнський Форум до Києва.
Започатковано виміни учнями між Україною й Канадою. Вчителі з Канади та ЗСА взяли участь у Канадсько-Українській Учительській Конференції у Києві – Львові – Чернівцях минулого року, як учасники й прелеґенти. Організується проект праці із вийнятковими дітьми в Україні, а також – викладання англійської мови, яка так дуже потрібна із сьогоднішнім входом України у світ.
Чи СКВОР виконала покладене на неї завдання?
Кожне людське діло позначене рядом успіхів та невдач – бо ніщо не дається людям без труду та розчарувань. Далеко не вся українська молодь в діяспорі пройшла крізь систему українських шкіл, далеко не всі діти, а в першу чергу батьки, видержали натиск реальних обставин життя в чужонаціональному та чужому нам ідейно середовищі. Життя поза межами материка – це, на жаль, дуже рідке сито, і через нього висипається та йде на користь чужим –не лиш полова, але й багато доброго зерна.
Та все ж зусиллями УВС виховалося покоління, а сьогодні виховується вже може друге, а то й третє, чи й дальші, покоління свідомих українців поза Рідною Землею. Вони сьогодні замінюють батьків, чи дідів у школах, в яких самі вчилися, у церковному та громадському житті, вони й творять молоде покоління науковців-україністів, яке освідомляє про нашу правду – сильних і вчених світу цього від університетів Гарварду й Урбани (Постійна щорічна Конференція Українознавців) в ЗСА, до Мекворі в Австралії. Ці ж випускники українських діяспорних шкіл, багаті досвідом свободи та обзнайомлені з механізмами діяння вільного світу – приїздять сьогодні з професійною допомогою Україні, тій небаченій досі Землі Батьків, яка перестала вже бути для них тільки казкою зі шкільної читанки.
СКВОР нав’язує саме порозуміння із Міністерством Освіти України п. Таланчуком. Можливо, що в майбутньому постануть і якісь тісніші зв’язки СКВОР-и із освітньою системою нашої Держави, яка має до створення нової національної школи. Та це ще питання майбутнього складу обставин.
Заключення
Як не було б, українське шкільництво в діяспорі, як і сама діяспора, будуть завжди існувати і будуть виконувати необхідну функцію в цілості нашого державного відродження й розвитку. Бо все ж не можна заперечити, що муравлиний труд наших педагогів, разом зі зрозумінням громад – поклав міст понад найтемніші часи застою й зневіри – та переніс скарби нашої духовости в серцях нових поколінь – щоб принести їх у дарі – відродженій Батьківщині.
Джерела
Перший Світовий Конґрес Вільних Українців. Матеріяли. Видання Секретаріяту К.В.У. Вінніпеґ – Ню Йорк – Торонто. 1969. Ст. 479.
Світова Виховно-Освітня Секція Звідомлення. СКВУ. Ню – Йорк 1967 (Циклостиль) ст.65
Напрямні Української Виховної Системи. Бюлетень Шкільної Ради «Рідна Школа», чч. 3, 4, 5. 1967. ст. 8.
В. Леник: Структурна побудова нашого шкільництва у вільному світі та Світова Координаційна Виховно-Освітня Рада (у «Педагогічні проблеми та дидактичні поради» серія скриптів) Мюнхен. 1969. ст. 84-89.
Д-р Е. Жарський: Причинки до української виховної системи в діяспорі. (Доповідь виголошена на 4-ій Педагог. конф. О.У.П. Канади). Торонто. 1960. ст.22.
Проф. Г.Ващенко: Виховний ідеал. (Записки виховника). В-во Центр. Управи С.У.М. Брюссель.1976. ст.208.