Українська спільнота в Республіці Корея суттєво відрізняється від традиційних громад у Канаді чи Європі. Це молоде обʼєднання людей, яке постійно трансформується, але в критичні моменти демонструє неймовірну здатність до самоорганізації.
Світовий Конґрес Українців поспілкувався з Христиною Майданчук, однією з активісток української громади в країні. Далі – розповідь про становлення спільноти, виклики культурної дипломатії в Азії та боротьбу за українські наративи. Пряма мова відредагована й скорочена для зручності читання.
Між технологіями та освітою
Історія українців у Південній Кореї тісно пов’язана з розвитком високих технологій та освіти в країні. Корея тривалий час була закритою, мононаціональною державою, і лише на початку 2000-х років, на тлі стрімкого технологічного і економічного прогресу, почала відкриватися для іноземних фахівців. Першими сюди приїхали українські інженери та науковці, яких запрошували такі гіганти, як Samsung чи LG, які активно шукали спеціалістів із фундаментальною технічною освітою на постсоціалістичному просторі.
Така професійна орієнтація першої хвилі міграції заклала основу спільноти, проте з часом характер присутності українців у країні змінився й став більш плинним. Навіть сьогодні українська громада залишається дуже динамічною і постійно оновлюється за своїм складом. Це зумовлено тим, що через суворі візові правила, мовний бар’єр та значну ментальну дистанцію іноземцям складно залишатися в Кореї на десятиліття. До того ж на відміну від українців, росіяни мають кращі візові умови і їх в країні значно більше, що створює нерівні умови для представлення своїх інтересів.
Як наслідок, портрет сучасної спільноти суттєво омолодився: сьогодні її основу складають студенти, що приїхали на навчання, та українці, які створили тут сім’ї. Окрему категорію становлять етнічні корейці з України. Хоча уряд Республіки Корея надає їм спеціальні візи та програми підтримки, вони часто існують у власному інформаційному полі. Це створює певну сегментованість громади, де різні групи українців шукають свої власні шляхи інтеграції в корейське суспільство.
Справжнє самоусвідомлення громади як окремої сили відбулося у 2014 році. До того часу в Кореї часто не розрізняли вихідців із пострадянських країн, а основною мовою спілкування мігрантів залишалася російська. Україну часто банально плутали з Узбекистаном через співзвучність назв англійською та корейською мовами. Проте захоплення Криму стало переломним моментом: українці відчули гостру потребу в самоідентифікації та відокремленні власного голосу в азійському середовищі. Першим майданчиком для цього стала україномовна група у Facebook, яка швидко перетворилася з віртуальної спільноти на реальну платформу, серед іншого, для координації протестів під російським посольством.
Саме цей досвід вуличної мобілізації виявив головний виклик – значну географічну розрізненість українців, що змусило нас шукати нові форми об’єднання. Оскільки громада розкидана по всій країні, ми зосередилися на розбудові розгалуженої цифрової мережі, яка б дозволяла діяти синхронно без прив’язки до однієї локації. Сьогодні ця екосистема включає Telegram-канали для загальної комунікації, чати в місцевому месенджері KakaoTalk для оперативного планування акцій та навіть молодіжне об’єднання з символічною назвою “Вареники з кімчі”.
Така цифрова згуртованість дає громаді можливість ефективно організовувати культурне життя в офлайні: від майстер-класів для дітей, до зустрічей громади для спільного відзначення українських свят як Різдво, Великдень чи День Незалежності. Більше того, саме гнучкість нашої мережі допомогла вирішити питання національної освіти. Хоча стаціонарної української школи в Кореї поки немає через логістичні труднощі, розвиток онлайн-платформ став дієвою альтернативою, що дозволяє дітям підтримувати зв’язок із рідною програмою, де б вони не перебували.
Мʼяка сила
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році стало моментом остаточної трансформації громади в мобілізований інформаційний та волонтерський центр. У перші місяці великої війни ми зосередилися на масштабній вуличній дипломатії: організація мітингів у центрі Сеула вимагала не лише емоційного залучення, а й виваженої бюрократичної роботи – від ретельної координації з місцевою поліцією до формулювання чітких меседжів, зрозумілих корейському суспільству. На піку протестів сотні людей щотижня виходили на вулиці, аби голос України не затихав в азійському мегаполісі.
Паралельно з вуличними акціями розгорнулася масштабна медійна битва, адже корейський інформаційний простір виявився вразливим до маніпуляцій. На початку вторгнення місцеві медіа часто транслювали російські наративи під виглядом “балансу думок”, що змусило нас діяти оперативно. Ми заснували Instagram-сторінку та YouTube-канал “Українці в Кореї”, де почали публікувати переклади новин та субтитровані промови корейською мовою.
Важливим напрямком нашої роботи стала і пряма допомога захисникам. Громада в тісній співпраці з корейськими партнерами проводить регулярні збори коштів на медичні засоби для полку “Азов” та батальйону “Госпітальєри”. Ми самостійно сформували надійну логістику передачі цієї допомоги, щоб бути впевненими, що кожна гривня та кожна аптечка потраплять безпосередньо до тих, хто рятує життя на передовій.
Ця системна робота дозволила нам вийти на прямий контакт із журналістами: десятки інтерв’ю для провідних телеканалів допомогли розвінчати міфи про війну та пояснити справжню природу російської агресії. Згодом ця активність переросла у м’яку культурну експансію – ми стали незмінними учасниками міжнародних фестивалів, де через національну кухню та вишиванку демонструємо корейцям образ України як сучасної та розвиненої європейської держави.
Цей досвід медійної боротьби заклав підґрунтя для складнішої роботи – системного витіснення російського культурного впливу з корейських майданчиків. Протягом останніх років громада проводить необхідні кампанії проти гастролей російських колективів, зокрема балету. Ми пікетуємо концертні зали та ведемо прямі переговори з адміністраціями, аргументовано пояснюючи, що російська культура сьогодні є інструментом пропаганди та прикриттям для воєнних злочинів. І хоча не кожну виставу вдається скасувати, нам вдалося головне – створити прецедент, коли корейські організатори починають усвідомлювати токсичність співпраці з агресором.
Водночас ми розуміємо, що критика російського впливу має супроводжуватися активним просуванням власного продукту. Одним із найуспішніших кроків у цьому напрямку стало видання книги “Україна: їжа та історія” корейською мовою. Цей якісний культурний продукт дозволяє знайомити місцеву аудиторію з нашою державою через близький корейцям формат гастрономії, що є надзвичайно ефективним інструментом “м’якої сили”.
Особливу увагу ми приділяємо підтримці українського слова. У нашій громаді був створений книжковий клуб “Читаємо в Кореї”, де ми в онлайн та офлайн форматах обговорюємо українську літературу. Крім того, ми робимо спільні замовлення друкованих книг з українських видавництв – це наш спосіб підтримати авторів та видавничу справу вдома, перебуваючи за тисячі кілометрів.
Крім того, ми постійно ініціюємо флешмоби, як, наприклад, до Дня вишиванки, щоб популяризувати українську культуру, та створюємо швидкі відеопроєкти у відповідь на критичні події, як-от підрив Каховської ГЕС. Це дозволяє тримати український порядок денний у фокусі уваги корейців навіть тоді, коли загальна цікавість медіа до війни природним чином згасає.
Голос України
Попри значні успіхи в інформаційному полі, ситуація всередині країни залишається складною для українців, які шукають тут прихистку. Офіційний Сеул, хоч і надає значну гуманітарну допомогу Україні та готується до майбутньої відбудови, досі не розробив програм фінансової чи соціальної підтримки для біженців. Українці можуть отримати гуманітарну візу, проте відсутність механізмів системної адаптації змушує багатьох людей після кількох місяців спроб влаштувати життя в Кореї переїжджати до Європи.
У цих непростих умовах українська громада в Кореї стає не просто координаційним центром, а живим механізмом підтримки та зв’язку з Батьківщиною. Ми продовжуємо бути голосом України в Азії, використовуючи кожен доступний інструмент – від цифрових платформ до вуличних акцій. Наша мета залишається незмінною: не лише наближати перемогу через інформаційний тиск, а й вибудовувати такі тривалі культурні та людські зв’язки, які стануть фундаментом для міцних відносин між Україною та Кореєю у майбутньому.
