Викрадення майбутнього: Головне з вебінару СКУ про довготривалі наслідки депортації українських дітей Росією

Світовий Конґрес Українців (СКУ) 1 лютого  провів вебінар “Довготривалі наслідки викрадення Росією українських дітей” у межах глобальної кампанії “Stand With Ukraine: Захисти майбутні покоління”, присвяченої четвертій річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. 

Захід зібрав експертів міжнародного рівня, правозахисників та представників української діаспори, щоб обговорити гуманітарні, правові та психологічні наслідки депортації українських дітей, а також можливі адвокаційні інструменти для їх повернення.

Системний злочин проти української нації

Президент СКУ Павло Ґрод наголосив, що викрадення українських дітей Росією є свідомою державною політикою, спланованою на найвищому рівні. “Це не лише про тисячі викрадених дітей сьогодні — це атака на майбутнє української нації, її демографію, ідентичність, мову та історичну пам’ять”. 

За словами Ґрода, злочин має розглядатися в довгостроковій перспективі, а міжнародна спільнота повинна реагувати чітко і послідовно, щоб запобігти його наслідкам.

Модератор заходу, Віцепрезидент СКУ Володимир Когутяк, підкреслив важливість перетворення емоційної солідарності на конкретні дії для впливу на політичні рішення та правову кваліфікацію злочину.

Діти як ціль геноцидальної політики

Лауреатка Нобелівської премії миру та голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук пояснила, що викрадення дітей — лише частина ширшої геноцидальної політики Росії. На окупованих територіях системно знищують українську ідентичність, забороняють мову та культуру, примусово призивають чоловіків до армії. 

“Діти потрапляють у російські табори перевиховання, їх виховують як російських громадян”, — зазначила вона.

Йдеться не лише про фізично викрадених дітей, а й про понад 1,6 млн дітей, які проживають на окупованих територіях. Вони проходять “старанне стирання ідентичності”, навчаються за російськими підручниками, беруть участь у мілітаризованих дитячих програмах та отримують російські паспорти. 

“Це проблема не лише правозахисна, а й безпекова — діти з втратою ідентичності у 18 років можуть бути рекрутовані до російської армії”, — попередила Матвійчук.

Спікерка наголосила, що історії українських дітей в окупації та депортації є важливою частиною правди про війну. Вона зазначила, що попри тиск і примусову русифікацію, діти знаходять способи зберігати українську ідентичність — від підпільних книжкових клубів до відкритого, хоч і небезпечного, спротиву. 

За словами Матвійчук, саме ці приклади показують не лише масштаб злочинів Росії, а й силу тих, хто опинився в найуразливішому становищі, і не залишають дорослим права на байдужість чи зневіру.

“Коли діти в окупації створюють підпільні книжкові клуби, відмовляються співати нав’язаний гімн і знаходять у собі силу чинити спротив, це говорить не лише про злочини Росії, а й ставить просте запитання до всіх нас: якщо вони можуть, то яке право ми маємо здаватися”.

Державна позиція та міжнародні механізми

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець деталізував етапи політики Росії щодо дітей. Зокрема, з 2014 року Росія системно проводила депортацію, зміну документів та ідентичності українських дітей. 

Лубінець навів ключові цифри: окупаційна влада стверджує, що вже понад 700 000 дітей перебувають на території Росії, на окупованих територіях України проживали 1,6 млн дітей, близько 20 000 українських дітей піддалися примусовому переміщенню або депортації, і станом на сьогодні 1975 дітей повернуто в Україну в рамках ініціативи Bring Kids Back UA.

Посадовець також наголосив на ролі міжнародної коаліції країн, що підтримує повернення українських дітей, та на необхідності визнання дій Росії як воєнного злочину та геноциду. Крім того, Лубінець закликав до постійного інформування світової спільноти про депортацію українських дітей і вимагати від держав-партнерів посилювати підтримку України.

Міжнародне гуманітарне та кримінальне право

Експертка з міжнародного гуманітарного та кримінального права Катерина Рашевська підкреслила, що міжнародне право досі здатне захищати дітей, якщо його ефективно застосовувати.

Вона нагадала, що Конвенція про запобігання злочину геноциду прямо забороняє примусове переміщення дітей однієї етнічної групи в іншу. Росія намагається виправдати свої дії через власне тлумачення прав дитини та “найкращих інтересів”, порушуючи міжнародні норми та обмежуючи права українських дітей.

Рашевська також наголосила, що ключовим завданням є невідворотність юридичної відповідальності, повна відмова від будь-яких амністій та включення проблеми викрадених дітей у будь-які міжнародні домовленості щодо війни.

Терміни, які варто використовувати:

• Unlawful deportation (протиправна депортація) — примусове переміщення особи за межі держави, наприклад з України до Росії чи Білорусі.
• Forcible transfer (примусове переміщення) — примусове переміщення в межах однієї держави, наприклад з Маріуполя до Донецька чи з Херсона до окупованого Криму.

Обидва ці поняття є серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права та охоплюються нормами Римського статуту. Ключовим елементом цих злочинів є індоктринація — спроби перевиховання та ментальної трансформації дітей.

Терміни, яких слід уникати:

• Trafficking in persons (торгівля людьми) — застосування цього терміну в загальному описі випадків викрадення українських дітей може призвести до правової плутанини та змішування різних категорій постраждалих.
• Kidnapping (викрадення) — цей термін теж слід уникати, бо він не відображає специфіку масових злочинів проти дітей у контексті війни та геноциду.

Рашевська підкреслила: необхідно послідовно використовувати виключно ті визначення, які закріплені в міжнародних договорах і застосовуються в міжнародній судовій практиці, щоб правильно кваліфікувати злочини Росії.

Перетворення солідарності на системний тиск

Під час другого блоку вебінару спікери обговорили, як українські громади та міжнародні організації можуть утримувати увагу світу на проблемі викрадення дітей. Матвійчук порадила створювати конкретні, доступні кроки для дій у кожній країні та представляти історії дітей не лише як жертви, а й як людей, що опираються спробам асиміляції. Наприклад, підпільні книжкові клуби дітей на окупованих територіях є символом опору та відновлення української культури.

Заклик до дії

Викрадення українських дітей — це системний, спланований злочин із геноцидальним наміром, який має довгострокові гуманітарні, психологічні та безпекові наслідки. Експерти наголосили на важливості міжнародного тиску на Росію, повернення дітей, притягнення винних до відповідальності та підтримки українських громад у всьому світі.

СКУ закликає світове українство та партнерів до безкомпромісної позиції. Наш пріоритет — документувати злочини агресора, викривати правду та вимагати повернення викрадених дітей через міжнародні суди. Жодних поступок чи «business as usual» з державою-терористом бути не може.