
У Кишиневі на головній площі, де розміщено меморіал “Потяг болю” — символ памʼяті про радянські репресії, відбулися концерти за участі артистів, які виступали на окупованих територіях України та підтримували російську агресію. Для українців у Молдові це стало болючим ударом — як зрада памʼяті — особливо на тлі повномасштабної війни Росії проти України.
У своїй колонці Дмитро Лекарцев, голова Національного Конгресу Українців Молдови, пояснює, чому ця подія викликала обурення і ставить запитання про відповідальність організаторів.
Сьогодні — не про політику, а про біль. Про той дивний, гіркий біль, який важко описати словами, але який відчуває кожен, хто не байдужий.
З тривогою та здивуванням ми сприйняли новини про проведення “фестивалю випускників” 2 і 15 липня на головній площі Кишинева — Площі Великого національного зібрання. Тій самій, де встановлено “Потяг болю” — символ депортацій, репресій, памʼяті про страшні сторінки нашої спільної історії.
Саме там, де ще нещодавно звучали вірші про свободу і страждання, де проводилися церемонії вшанування жертв кремлівських репресій, на сцену вийшли артисти, які виступали на окупованих територіях України та відкрито підтримували символи російської агресії — Кримський міст, “руську весну”.
Для українців, які сьогодні живуть у Молдові — чи то громадяни України, які знайшли тут тимчасовий прихисток, чи українці за походженням, що є громадянами Молдови — усе це викликає не просто біль. Це сприймається як ляпас, як зрада памʼяті, страждань і самої ідеї солідарності.
Ми не звинувачуємо — ми щиро запитуємо: як таке взагалі стало можливим?
Це відбувається:
- на тлі повномасштабної війни, в якій щодня гинуть мирні українці;
- у період політичної турбулентності в самій Молдові, де активізуються сили, що відкрито симпатизують Кремлю;
- попри чіткі сигнали від європейських партнерів про важливість стійкості та єдності.
І все це — під величезним банером російською мовою: “Молдова, будь с нами”. З ким — “з нами”?
Ми віримо, що молдовське суспільство — в більшості своїй — розуміє ціну свободи. Ми знаємо, що в цій країні є памʼять, є цінності, є совість.
Але такі події — як пробоїна у спільному кораблі. Вони розчаровують, знецінюють зусилля, розмивають орієнтири. Нам боляче це бачити.
Не можна водночас просити солідарності та підтримки від ЄС і в той самий вечір відкривати сцену для тих, хто публічно підтримував анексії й окупації.
Не можна говорити про європейське майбутнє й заплющувати очі на те, як під оплески звучать голоси артистів, які виступали в Криму, Донецьку, Луганську.
Ми залишаємося з цим відчуттям — болю, образи та глибокого нерозуміння.
І дуже сподіваємося, що в Молдові це також почують.
Фото: Shutterstock