Люба Любчик: Пам’ять про Голокост — застереження для всього людства

Люба Любчик, голова Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців (СКУ)

Джерело: Любчик на Facebook

“Євреїв ведуть без кінця. Люди ховають їх, а німці знаходять і забирають. І до цього часу чути стрілянину в Бабиному Яру” (І. Хорушонова “Перший рік війни”). 

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Сьогодні ми також згадуємо й українців, які, ризикуючи власним життям, переховували євреїв від фашистського терору. 

27 січня 1945 року воїни 1-го Українського фронту звільнили в’язнів Аушвіцу, відкривши світові правду про конвеєр смерті, що забрав життя 6 мільйонів євреїв, з яких півтора мільйона були нашими співвітчизниками.

Mémorial de la Shoah — це Музей Голокосту в Парижі, який знаходиться у 4 мікрорайоні французької столиці (центральний район Маре), у якому на початок Другої світової війни було багато єврейського населення. Музей почав своє існування у 2005 році, у його відкритті брав участь тодішній президент Франції Жак Ширак. Музей безкоштовний, і це робиться для того, аби якнайбільше відвідувачів сповна відчули трагедію єврейського народу. 

Я вже рекомендувала раніше фільм “Simone, le voyage du siècle” (“Симона, подорож століттям”) про долю надзвичайної жінки Симони Вейль (дівоче прізвище — Жакоб), яка, народившись у єврейській сім’ї під час Другої світової війни й виживши у нелюдських умовах концтабору Аушвіц, стала міністеркою охорони здоров’я Франції кількох урядів та лідеркою боротьби за права жінок. 

Фільм “Simone, le voyage du siècle” справив на мене таке сильне враження, що захотілось відвідати й це місце з трагічною долею (“Shoah” — це “катастрофа” у перекладі з івриту).

До речі, на Стіні пам’яті біля Меморіалу серед тисяч прізвищ знищених євреїв я віднайшла й імена батьків, братів і сестер Симони Вейль.

Це не просто викарбувані імена на камені, це понад 6 мільйонів знищених людських життів лише за їх національність. 

На тих мурах скорботи — імена понад 76 000 євреїв, депортованих із Франції у фашистські концтабори, з них — 11 400 дітей. У залах музею — стіни зі світлинами страчених, замучених, спалених,закатованих розстріляних євреїв, їхні особисті речі, коштовності, родинні реліквії… За тими знимками, відеофайлами й документальним архівом виживання у концтаборах — біль і безнадія…

Важко усвідомити, що зараз у центрі Європи геноцид триває: цього разу ворожа Росія знищує українську націю… Методи знищення ідентичні — однаково жорстокі й зухвалі.

Болить дуже!