Майкл Андерсен: Розмова з українцями під дощем російських бомб

Майкл Андерсен, данський журналіст і медіаексперт

Джерело: Андерсен на Substack

Далеко від марного шуму Трампа і Путіна (чи зробить він це? чи не зробить? чому не зробив?), українці щодня стають мішенями й гинуть. Я поспілкувався з друзями та знайомими у Херсоні, прифронтовому місті.

Цей текст ґрунтується на повідомленнях від кількох моїх друзів і знайомих у Херсоні. Ось що вони розповіли мені після того, як у п’ятницю їхнє місто вкотре стало жертвою жорстокого та цинічного російського обстрілу.

Коли я відкрив свої соцмережі у п’ятницю вранці, багато людей із Херсона ділилися цим жахливим відео. Воно дає уявлення про те, як це — жити у прифронтовому місті в Україні у жовтні 2025 року, через три роки й вісім місяців після початку російського вторгнення.

Місто Херсон, що у південно-західному куті України, та його 300 000 мешканців було окуповане Росією у перший тиждень вторгнення, у березні 2022 року.

Через дев’ять місяців, у листопаді 2022 року, стратегічно важливе місто було звільнене українськими військами. Але більша частина Херсонської області, розташована на південно-східному березі річки Дніпро, як видно на карті, досі окупована російськими силами. І звідти, через річку Дніпро, росіяни безжально обстрілюють Херсон. Щодня і щоночі.

Протягом останніх трьох років російська армія фактично використовувала Херсон як полігон для тренувань і випробувань своєї тактики ведення війни. Сотні людей були вбиті та поранені російськими дронами, ракетами та артилерійськими обстрілами зі східного/південного берега річки Дніпро.

Сьогодні четверо з п’яти мешканців Херсона покинули місто.

Нижче наведені повідомлення, які я отримав від друзів та знайомих у Херсоні, без редагування, їхніми власними словами. Я додав лише пояснювальну інформацію.

(І просто для ясності: вони пишуть мені російською з ввічливості, бо моя російська — поки що! — набагато краща, ніж моя українська).

“Сказати, що у нас все добре, було б перебільшенням, — пише мені в п’ятницю вранці моя подруга Олена (ім’я змінено) з Херсона, вона живе в самому центрі міста, — але ми живі. І це вже щось”.

З міркувань безпеки я не використовую її справжнє ім’я. Було багато прикладів російських шпигунів та колаборантів у Херсоні, як під час, так і після окупації міста Росією.

Життя у постійному жаху

Інша моя давня подруга, Наталія (ім’я змінено), розповідає мені: “Я була вчора у Херсоні, щоб побачити батька, краще б не їхала. Як тільки я поїхала, почався цей жах”.

“Вони тероризують нас дедалі більше, день за днем”.

“Чотири “шахеди” [дрони] впали близько до нас, у селі на околиці Херсона, де зупинився мій батько, вони влучили прямо у дев’ятиповерховий житловий будинок”.

“Росіяни можуть бачити нас просто з іншого боку річки, і через хвилину вони вдаряють по тобі — і вони навмисно цілять у житлові райони, дитячі садки, лікарні”.

Читати далі.