Перемовини Україна-Росія-США: “Танці з Трампом”

Сергій Таран, український політолог, журналіст

Джерело: Таран на Facebook

Тристороння зустріч Україна-США-Росія — це ніби прорив за формою, але стояння на місці по смислах. Очікувано, ніяких надзвичайних досягнень не відбулося. Однак, певні зміни у позиціях сторін все-таки можна було за бажання почути. 

Ніби вдалося досягти згоди про формат технічного розведення військ, способи контролю та моніторингу припиненню режиму вогню. Але ключове питання — де ж проходитиме лінія розмежування залишилося без відповіді.

Разом з тим, як заявляли впливові світові ЗМІ, ситуація може звестися до згоди, що на Донбасі буде формально утворена “вільна економічна зона”, яка передбачає демілітаризацію регіону. Однак ця зона буде контролюватися російською поліцією. І звісно ні про яке юридичне визнання Україною втрачених територій не йдеться. 

Думаю, до окремих окупованих територій буде застосована гібридна форма визнання — хтось визнає ці території як такі, які знаходяться під контролем Росії, хтось наполягатиме на їхньому винятково українському статусі, а хтось їх може визнати й російськими. Наприклад, як заявляли у США “заради миру” можуть визнати Крим “російським”.

Приблизно така гібридна форма визнання (хоча сама історія й обставини двох воєн є захмарно різними) існує, наприклад, щодо палестинської держави, яку визнають одні країни й не визнають інші.  

На цей гібридний варіант Україна можливо готова піти у випадку надання Україні залізобетонних гарантій безпеки (поки незрозуміло яких самих) з боку США, грошей на відбудову країни та швидкий шлях вступу до ЄС

З боку Росії, своєю чергою, посилилися теза, що головна вимога — це виведення ЗСУ з Донбасу. Ця вимога, звісно, обурює, але вона дещо зміщує акценти у путінській маячні про “першопричини конфлікту”, яка по суті унеможливлювала навіть теоретичну паузу у війні.  

Контрольний акцент тут — відсутність прямих претензій Путіна на втручання у внутрішню політику післявоєнної України. Хоча тема “о прітіснєніях рускоязичних” ще звучить, але прямих заперечень з боку кремля, що ця вимога зведеться до формального приведення ставлення до національних меншин в Україні до європейських норм немає. 

Сказане вище не треба сприймати ні як “оптимізм”, ні як прогноз. Це просто констатація нових нюансів у риториці. 

Головна перешкода миру як і раніше — позиція Путіна, який просто не уявляє собі що відбуватиметься і з ним, і з Росією у післявоєнний період. Найоптимістичніший для нього післявоєнний сценарій — це віддати себе на милість Трампу, який качатиме російські ресурси та регулюватиме реінтеграцію Росії на світові ринки на свій розсуд…. Такий собі фінал “спєцопєраціі”… 

Інше складне питання, але вже для України — формат майбутніх виборів. Точніше, скажімо так, ступінь їхньої  відповідності до міжнародних стандартів. Про це зараз говорити ніби рано, але це питання постане дуже гостро, якщо станеться диво і війна стане менш інтенсивною.   

Але на сьогодні задачі мінімум від таких зустрічей інші. Для України задача мінімум — це зберегти постачання американської зброї за європейські гроші, для Росії — уникнути подальших санкцій. Ніхто не хоче прогнівити невротичного лідера США. І тому танці з Трампом виходять на новий рівень.