СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

П’ять поколінь одної родини боронять Україну. Ворог той самий – Росія

#UkraineNews
October 16,2022 501
П’ять поколінь одної родини боронять Україну. Ворог той самий – Росія

Коли Василю було 10 років, його тато якось намалював на камені тризуб і сказав: «Твій прадід віддав життя за Україну, дід віддав життя за Україну, я відсидів за Україну. А що зробиш для України ти?»

«Тато загинув у аварії в 1983 році, – розповідає 57-річний Василь Гладенький. – Проте я можу відповісти зараз, що продовжую справу нашої родини – теж воюю за Україну. І мої сини так само. Два наших покоління мають нарешті перемогти Росію й покласти цій боротьбі край».

У родині Гладеньких три сини і три прийомні дочки. Старший син уже багато років із своєю родиною живе в Чехії. Після того, як у лютому цього року Василь Гладенький із двома синами пішли на війну, з’явилася цікава історично-спадкова закономірність – останні 100 років усі покоління чоловіків цієї родини борються за Україну!

Прадід Василя Гладенького – високоосвічена людина, офіцер – воював у Галицькій армії й загинув за Україну.

Дід був воїном УПА, мав псевдо «Червоний» і був районовим у сотні Бея. Взимку 1946 року його підрозділ оточили НКВД-сти. Хлопці відстрілювалися, скільки вистачило набоїв, а останніми кулями повбивали самі себе, щоб не здатися в полон.

Батька як сина «ворога народу» совєти вислали до Казахстану. Він зміг повернутися в 1956 році, через три роки після смерті Сталіна.

А зараз Василь Гладенький і два його сини воюють у ЗСУ – в складі 128-у окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. П’ять поколінь цієї родини борються за Україну, а ворог залишається один і той самий – Росія.

Військкомат категорично не хотів відправляти всю родину на фронт

Пан Василь у Збройних силах України вже вдруге, хоча його цивільна спеціальність цілком мирна – учитель ковальства у Брошнівському професійному лісопромисловому ліцеї на Прикарпатті. Коли в 2014 році Росія напала на Україну, він активно зайнявся волонтерством, потім поїхав на схід будувати фортифікаційні споруди. «В армію мене не брали, оскільки я, по-перше, педагог, а, по-друге, багатодітний батько. Але в 2015-му я врешті-решт переконав військового комісара й пішов у ЗСУ, в 128-у гірсько-штурмову бригаду. Став командиром міномета, воював на сході цілий рік, а після демобілізації повернувся до педагогічної роботи».

Після повномасштабного російського вторгнення в лютому цього року, Гладенький прийшов до військкомату вже з двома синами. Усі троє попросилися в 128-у бригаду. Спочатку військкомат категорично не хотів відправляти всю родину в бойову частину, переконуючи старшого сина йти в територіальну оборону. Але пан Василь наполягав, що хоче служити зі своїми рідними.

«Я пішов на старе місце в мінометну батарею і хотів узяти з собою обох синів. Але не вдалося. Молодший Юрій (йому 22 роки) має дві вищі освіти й закінчив військову кафедру, він офіцер. Тому його призначили заступником командира роти в інший підрозділ нашої бригади. Зате старший 24-річний Андрій хоч і має вищу освіту, проте без військової кафедри. Так що зараз він зі мною – навідник міномета».

Старша прийомна дочка Гладеньких 20-річна Софія також служить – офіцер Національної Гвардії.

Обидва сини цілком поділяють погляди батька

«Ми не могли не піти на фронт, такий варіант ніхто навіть не розглядав, – каже Андрій Гладенький. – Я дуже радий, що служу з батьком, і шкодую, що молодший брат у іншому підрозділі. Але ми постійно на зв’язку».

Навідник міномета Андрій Гладенький нещодавно отримав поранення. На бойовій позиції міномет потрапив під ворожий обстріл. На щастя, поранення неважке, після лікування Андрій знову повернеться в стрій.

У мирний час Андрій був активним пластуном, а з початком війни багато його побратимів теж пішли в ЗСУ. «Практично вся наша пластунська станиця зараз в армії, – каже пан Василь. – «Пласт» вчить, що треба бути вірним Богу й Україні. У мирний час ми вірні Богу, а зараз – Україні».

За матеріалами статті Ярослава Галаса, офіцера 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, для «Української Правди», колаж:  “Українська правда”. 

Зробити донат ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШІ НОВИНИ