Тімоті Снайдер: Завжди будь добрим

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту

Джерело: Снайдер на Substack

Я дивлюся на світ, як батько. До народження дітей я схилявся до осуду. Але після п’ятнадцяти років батьківства я дивлюся на батьків і думаю: “Вау, вони чудово справляються!”

Такий момент я пережив нещодавно в Україні, коли говорив про війну дронів. Я був у Києві, на Михайлівській площі, записував відео про нашу трирічну роботу зі збору коштів на захист від безпілотників — систему, яка зараз захищає українців. Перехожі розуміли, про що я говорю: найстрашніша атака дронів на Київ відбулася лише за кілька днів до того.

Ліворуч від себе я відчув чиюсь присутність. Це була сім’я: мама, тато і хлопчик років шести. Коли зйомка закінчилася, мама підійшла сказати мені кілька дружніх слів. Прощаючись з ними, я усміхнувся і побачив напис на футболці її сина:

Завжди будь добрим.

Війна і батьківство тісно пов’язані. Діти гинуть, а батьки продовжують жити. Батьки гинуть, а діти продовжують жити.

У цій війні деякі українські діти живуть у Росії: їх викрали й віддали в російські сім’ї, щоб русифікувати. Їхнє “перевиховання” — це темна пляма цієї війни. Дітей у Росії мілітаризують із початкової школи.

Три роки тому я говорив з Президентом України Володимиром Зеленським про свободу; він розмірковував на цю тему з погляду батьківства, згадуючи своїх батьків і туманно натякаючи на своїх дітей. Намагаючись передати всю аномальність російських військових парадів для маленьких дітей, він сказав: “Діти просто хочуть піти в МакДональдз!”. Говорив досвідчений батько. І повести дітей у фастфуд — це нормальне батьківство. Хоча, мабуть, не таке гарне, як напис на футболці:

Завжди будь добрим.

Важко бути дитиною. І важко бути батьком. А коронавірус усе ускладнив. Коли я прочитав напис на футболці й зустрівся поглядом із хлопчиком, я подумав: так, усе його життя, якщо він живе тут, у Києві, — це коронавірус та повітряні тривоги. Повномасштабне російське вторгнення почалося в лютому 2022 року, тож для українських дітей не було проміжку між мікробами та бомбами. Мільйони українських хлопчиків і дівчаток досі мають частину або всі заняття в школі онлайн, бо росіяни обстрілюють школи ракетами й дронами. Потрібен час, щоб облаштувати підвали й побудувати нові школи під землею.

В Україні та в інших зонах бойових дій, а також серед інших катастроф і труднощів батьки виховують дітей або оплакують їх. І те, чим варто захоплюватися, або принаймні чим я захоплююся, — це батьківство, яке вчить дітей, як бути з іншими, як щось робити, а також як уявляти світ, який відрізняється від цього, який є кращим. Навчати — це виклик, а не втеча:

Завжди будь добрим.

Читати далі.