Україна можливостей

Юрій Федоренко, командир 429 окремого полку безпілотних систем “Ахіллес”, депутат Київської міської ради, радник оборонного комітету українського парламенту.

Джерело: Федоренко на Facebook

Країна-фортеця або Україна майбутнього. Після заяв офіційних представників кремля про нібито атаку українських дронів на резиденцію путіна стало остаточно зрозуміло: найближчим часом російська влада не готова рухатися в бік реального миру. Водночас робота над мирним планом триває. Навіщо?

Сьогодні повідомлення про чергові зустрічі «Коаліції охочих», про нові декларації та рамкові документи губляться в стрічці новин і майже не викликають суспільного резонансу. А дарма. Бо саме в цих, на перший погляд, сухих і технократичних напрацюваннях зароджується образ України після війни.

Як би довго не тривала гаряча фаза бойових дій, рано чи пізно настане або мир, або тривале припинення вогню. У цей момент перед українцями постане дуже складне та відповідальне завдання: здійснити технологічний, економічний та інституційний стрибок. Побудувати країну-фортецю — з потужною системою безпеки, сучасною армією і високими мурами стримування. Але водночас — із квітучим садом усередині: економікою можливостей, свободою, розвитком і гідним рівнем життя.

Як це зробити? За яких умов? За які кошти? За який термін? Саме відповіді на ці питання і становлять суть того мирного плану, над яким сьогодні 24/7 працюють технократи, дипломати, урядовці та політики в Європі та за океаном. Працюють без ілюзій — усвідомлюючи, що швидкого припинення вогню може й не статися. Але також розуміючи: коли цей момент настане, часу на імпровізацію не буде. Потрібні готові креслення, розрахунки, сценарії та, звісно, ресурси.

Принципова важлива умова в цьому контексті — гарантії безпеки. «Коаліція рішучих», до якої нині входять 27 держав, планує створення координаційного центру в Парижі та запуск Паризької декларації з промовистою назвою — «Надійні гарантії безпеки для міцного і тривалого миру в Україні». Це не абстрактні формулювання, а спроба закласти фундамент системи стримування, яка зробить нову війну проти України надто дорогою і безперспективною для агресора.

Передбачається запуск системи гарантій, до яких будуть входити п’ять компонентів: механізми моніторингу та верифікації припинення вогню за участі ЄС та США; всебічна фінансова та технологічна підтримка ЗСУ; створення багатонаціональних сил для підтримки України; алгоритм дій «Коаліції рішучих» у разі майбутнього нападу;  зобов’язання поглиблювати оборонне співробітництво  з Україною. Зрозуміло, що головним гарантом безпеки були, є та будуть Сили оборони України. Втім, допомога союзників не завадить.

Наступний важливий блок мирного плану — економічний. Вже зараз Україна разом із європейськими та американськими партнерами формує план економічного прориву — Ukraine Prosperity Plan. Це спільна програма України, США, ЄС та країн G7, розрахована на десять років повоєнного відновлення та зростання. Йдеться про залучення дуже значних коштів — до 800 мільярдів доларів у вигляді грантів, кредитів і приватних інвестицій. Але важливо не лише «скільки», а й «як»: план передбачає інструменти глибокої економічної трансформації, модернізації, створення нових галузей і технологічних кластерів.

Ще одна опора майбутнього — членство в Європейському Союзі. За різними оцінками, воно можливе у 2028-2030 роках. Але євроінтеграція — це не дата в календарі, а процес реформ. Це означає, що вже за кілька років Україна може отримати реформовану економіку та додаткові інвестиції. Тобто — стати не лише фортецею, а й одним із технологічних центрів Європи.

Саме тому монотонна, часто непомітна робота військово-політичного керівництва, дипломатів і європейських «бюрократів» має вкрай важливе значення. Усі ці «технічні нюанси» мирного плану насправді є елементами національної візії майбутнього. Майбутнього, в якому житимуть наші діти. Майбутнього, за яке варто боротися.

Зараз час — битися і робити все можливе і неможливе для того, щоб противник втратив спроможності для ведення активних наступальних дій. Лише тоді, поступово, виникне грунт для політико-дипломатичного способу припинення гарячої фази війни. Можливо, для цього знадобиться багато місяців, рік або півтора-два роки. Але світло в кінці тунелю ми бачимо.

Проєкт сучасної, сильної, розвинутої, квітучої країни-фортеці вже лежить на столі. Наше завдання — вистояти, дотиснути ката-окупанта і дати майбутньому «на папері» шанс стати реальністю. Слава Україні!