Перу. За тисячі кілометрів від України, на берегах Тихого океану, б’ється ще одне українське серце – Перуансько-українська асоціація. Як живуть українці в цій далекій країні, як борються за правду та як до них ставляться місцеві? Про це Світовий Конґрес Українців поспілкувався з очільницею організації, Юлією Димарь.
Народження асоціації
“Наша асоціація народилася у липні 2021 року, але її коріння сягає значно глибше”, — розповідає Юлія. “Це був логічний крок для активної групи людей, які вже роками діяли тут, у Перу, і відчували, що настав час надати нашій діяльності офіційний статус. Спочатку нас було 13 членів-засновників, а зараз це майже 30 активних учасників, і ми продовжуємо зростати”.
Справжній поштовх до активності, за словами Юлії, дало повномасштабне вторгнення Росії: “З весни 2022 року наша діяльність якісно змінилася. Ми пройшли шлях від спонтанних протестів і мітингів проти російської агресії до злагоджених і насичених культурних фестивалів. Тобто, як активна група, ми діємо вже три роки”.
Основним осередком діяльності асоціації є Ліма — столиця Перу, місто з майже 10-мільйонним населенням, де проживає більшість української громади. Хоча контакти з іншими регіонами є, географічна віддаленість поки що ускладнює повноцінну співпрацю.
Важливою особливістю Перуансько-української асоціації є її відкритість: “До нас долучаються не лише українці. У нас є представники й з Білорусі, і з Перу й інших національностей, які постійно нам симпатизують і підтримують нашу діяльність. Ми абсолютно відкриті для всіх, чиї цілі не суперечать нашим. Це чітко прописано в нашому статуті”, — ділиться Юлія.
“Пласт” і культурна дипломатія через смак
“Наші основні зусилля зосереджені на культурній дипломатії”, — пояснює Юлія. “Це наш спосіб донести до перуанців, хто такі українці та за що ми боремося”.
Серед найяскравіших ініціатив — щорічний гастрономічний фестиваль. “У Перу обожнюють їжу, тому це ідеальний формат, щоб познайомити їх з українською культурою”, — каже Юлія. “На фестивалі ми поєднуємо нашу кухню з українською музикою та виставками сувенірів ручної роботи. Це завжди проходить з великим успіхом”.
Також асоціація активно займається популяризацією української літератури та традицій. “Ми проводимо Дні Шевченка, Стус Фест, Шевченківські читання, театральні постановки. Обов’язково святкуємо День Святого Миколая та українське Різдво з колядками та вертепом, залучаючи до цього наших дітей, знайомимо перуанців з традиціями українського Великодня, організовуємо майстер-класи по писанкарству”, — розповідає очільниця.
Особливою гордістю є робота з дітьми: “Два роки тому ми створили дитячий клуб, і зараз на його базі робимо перші кроки до створення осередку “Пласту” тут, у Перу. Це великий і довготривалий процес, але ми до нього готові. Також у нас є жіночий клуб, який ми плануємо розвивати”.
Велика дипломатія: між засудженням та нейтралітетом
Позиція Перу щодо повномасштабного вторгнення Росії проти України є показовою для багатьох країн Латинської Америки. На дипломатичному рівні Перу офіційно засудила агресію Росії й підтримала відповідні резолюції ООН. Юлія Димарь пояснює, що цей регіон загалом є пацифістським, виступає проти війни та підтримує територіальну цілісність держав, маючи власний історичний досвід територіальних суперечок.
“Однак, попри дипломатичну підтримку, Перу не надає Україні значної фінансової або військової допомоги, обмежуючись лише мінімальною гуманітарною допомогою на початку вторгнення”, — зазначає Юлія. “У них багато власних внутрішніх проблем, тому вони підтримують нас, але лише в межах, які не порушують їхній статус-кво з іншими державами. Вони прагнуть зберігати нейтралітет, щоб не псувати відносини з жодною зі сторін”.
Щодо ставлення пересічних перуанців, Юлія зазначає неоднозначність: “Одна з головних перепон, з якими ми стикаємося, — це історичні зв’язки. Багато перуанців, які навчалися в Росії у 80-90-х роках, зберегли романтизований образ цієї країни, і ці наративи активно підтримуються російською пропагандою. Проте є й ті, хто бачить реальну картину війни й підтримує Україну, хоча й не завжди публічно”.
“Для нас дуже приємно, коли під час наших заходів чи мітингів люди підходять, знайомляться і відкрито декларують свою прихильність Україні”, — ділиться Юлія. “Це може бути просте “Молодці, ми за вас!”, або ж глибші розмови, коли людина демонструє, що вивчила тему, знає назви українських міст. Це неймовірно цінно, коли ти знаходишся за тисячі кілометрів від України, а люди тут знають назви наших міст, і не просто з новин, а витратили свій час, щоб зануритися в нашу історію”.
У тіні “Російського дому”
Російська пропаганда активно працює в Латинській Америці, і Перу не є винятком. Юлія Димарь розповідає, як це впливає на діяльність асоціації: “Нам доводиться функціонувати паралельно з російськими структурами. Ми відмовляємося брати участь у заходах, де присутня Росія. Крім того, європейські країни, які активно підтримують нас своїми посольствами та громадами, солідарні з Україною і відмовляються від таких заходів або просять розмістити росіян якомога далі від них”.
Особливою перешкодою є діяльність так званого “Російського дому” та новоствореного “Центру культури й науки”.
“Протягом багатьох років “Російський дім” проводив заходи, куди запрошувалися всі, навіть українці, оскільки українське посольство не проявляло значної активності. Після 2022 року ситуація кардинально змінилася. Ми виявляємо тих, хто продовжує співпрацювати з ними, і, звичайно, припиняємо з ними спілкування. Новий “Центр культури й науки” — це та ж пропаганда, але під іншим кутом. Вони висвітлюють зв’язки Перу і Росії в науково-технічному плані, університети, вивчення російської мови. Їхні бюджети та вплив грошей тут, у Латинській Америці, де гроші мають велике значення, дають їм значну перевагу. На жаль, ми змушені терпіти цю присутність, бо нічого не можемо з цим зробити”, — з гіркотою констатує Юлія.
Вона також підкреслює, що, на відміну від організованої російської діяльності, українська громада в Перу — це повністю волонтерський рух. Це обмежує можливості для масштабних проєктів, особливо в таких сферах, як університетська співпраця та наука, які, на її думку, повинні підтримуватися державними інститутами.
Україна для Перу й Перу для України
“Чому українська присутність і український вплив у Перу є такими важливими? Причин багато”, — пояснює Юлія Димарь.
“По-перше, це робота з нашою громадою, яка налічує 200-300 осіб. Це сім’ї, де виховуються діти. Дуже важливо, щоб вони зберігали зв’язок з Україною, вивчали українську мову, традиції та культуру. Ми прагнемо, щоб українці та їхні діти мали змогу самоідентифікувати себе з Україною, адже тут вони перебувають далеко від Батьківщини, і іспаномовне суспільство дуже сильно перетягує на себе їхню увагу.
По-друге, це формування загального бренду України у світі. Ми хочемо показати, що ми не частина Росії, що ми самостійні, маємо багату культуру та історію, і ми відрізняємося. Це створення власного обличчя України для всього світу, який знаходиться по іншу сторону океану та екватору.
І, зрештою, це необхідно для підтримки України у нелегкі часи та боротьби зі шкідливою пропагандою країни-агресора”.
На питання про ефективні меседжі для перуанців, Юлія виділяє кілька ключових аспектів. “Якщо мова йде про війну та допомогу Україні, то це меседжі щодо гуманітарної підтримки, відстоювання прав і свобод України. Це те, за що бореться Україна. Також важливо показувати різницю між українським та російським народами, різницю в цінностях”.
З досвіду, найближчими для перуанців є теми територіальної цілісності, адже Перу історично втрачала частину своєї території, і це для них досі болюча тема. “Також це відстоювання загальнолюдських цінностей — свободи, права на життя та щасливе дитинство. Для Латинської Америки, де війни були не настільки кровопролитними, як в інших частинах світу, цифри втрат у сотні тисяч дуже вражають. Хоча спочатку можуть сприйматися з недовірою, з конкретною аргументацією вони шокують усвідомленням того, що у XXI столітті такі війни все ще можливі”, — каже Юлія.
Незгасна мотивація
Окрім протидії російській пропаганді, Перуансько-українська асоціація стикається з типовими викликами для молодих та невеликих організацій: це розробка стратегічного планування та пошук ресурсів.
На питання про мотивацію продовжувати волонтерську роботу в такій далекій країні, Юлія Димарь відповідає з глибоким особистим переконанням: “Якщо ти народився українцем, ти все одно, де б ти не був, скільки б років не проживав на чужині, ти все одно залишаєшся українцем. І для себе, і для оточення. Ти все одно несеш частинку України в себе в серці, і тобі все відгукується, бо це твоє. Твоє серце там, а ти просто знаходишся в іншій точці на планеті. Дуже хочеться повернутися, це мрія кожного — щоб нарешті ця війна закінчилася і ми могли повернутися в Україну, аби відвідати своїх батьків, обійняти їх.
А ще дуже мотивує те, що ти не один у своїй діяльності, що маєш дружнє оточення, однодумців заряджених метою допомоги Україні як в Перу, так і за його межами, у всьому світі”.
Усі фото були надані Юлією Димарь.
