Український досвід війни стає уроком для Близького Сходу

Євгеній Семенов, Віцепрезидент СКУ на Близькому Сході та у Центральній Азії, про загострення безпекової ситуації в регіоні, паралелі з війною Росії проти України, поширення іранських військових технологій та те, як українські громади в країнах Затоки можуть ділитися власним досвідом протидії новим безпековим загрозам.

Події останніх днів на Близькому Сході привернули увагу всього світу. Ракетні удари, хвилі безпілотників, робота систем протиповітряної оборони та закриття повітряного простору в регіоні знову нагадали міжнародній спільноті, наскільки крихкою може бути безпека навіть у найбільш стабільних частинах світу.

Українські громади в країнах Затоки уважно стежать за розвитком ситуації. Атмосферу всередині наших громад можна описати двома словами: спокій і розуміння — глибоке розуміння того, що відбувається.

Ми бачимо, що уряди країн регіону діють швидко, сили протиповітряної оборони працюють ефективно, а державні інституції демонструють високий рівень готовності. Водночас для багатьох українців ці події неминуче викликають пряму аналогію з війною, яку Росія веде проти України.

Коли мешканці міст Близького Сходу сьогодні читають у новинах статистику про сотні перехоплених ракет і безпілотників, для українців це щоденна реальність нашого народу уже понад чотири роки. Ми знаємо, що означає жити в умовах постійної ракетної загрози. І знаємо, наскільки критично важливою є ефективна система протиповітряної оборони. Саме тому сьогодні, коли багато мешканців регіону вперше стикаються з новими безпековими викликами, український досвід стає для них особливо зрозумілим.

Водночас важливо усвідомлювати одну принципову різницю. Україна переживає значно складнішу форму війни. Окрім масованих ракетних атак і ударів дронів, з перших днів повномасштабного вторгнення Україна веде масштабну сухопутну війну — з активною лінією фронту протяжністю понад тисячу кілометрів.

У своїй заяві про солідарність із країнами Затоки Світовий Конґрес Українців використав формулювання «експорт насильства». І воно не є випадковим.

Сьогодні ми спостерігаємо, як російські та іранські військові технології й політичні стратегії дедалі тісніше переплітаються. Іранські безпілотники використовуються Росією для атак на українські міста. Російська війна проти України стала одним із полігонів для випробування цієї зброї.

Паралельно сформувався й інформаційний вимір цього партнерства. У медійному просторі регіону останнім часом з’явилися наративи, які намагаються розмивати відповідальність агресорів або представляти ракетні удари як «частину геополітичного протистояння», а не як атаки на цивільні міста.

Але коли ракети летять у бік житлових кварталів, торговельних центрів і цивільної інфраструктури — це не геополітика. 

Українські громади в країнах Затоки є відносно молодими та дуже активними. Це громади підприємців, інженерів, фахівців у сфері технологій, освіти, фінансів і культури. Саме цей інтелектуальний ресурс може відіграти важливу роль у формуванні ширшого розуміння сучасних безпекових викликів в Затоці. 

Українці сьогодні мають унікальний досвід — досвід країни, яка однією з перших зіткнулася з масовим використанням іранських дронів у сучасній війні. Наш народ знає, як виглядає ця загроза, як вона еволюціонує, як вона впливає на безпеку міст і як від неї захищатися.

Іранська зброя, яка вчора атакувала українські міста, сьогодні вже становить загрозу і для інших регіонів світу. Це важливий урок для всіх, хто цінує стабільність і процвітання.

Країни Затоки давно стали домом для тисяч українців. Ми щиро вдячні цим державам за безпеку, можливості та підтримку, яку вони надають українським громадам і Україні. Саме тому сьогодні українці в регіоні щиро співпереживають і висловлюють солідарність народам та урядам країн свого перебування.

Війна завжди є трагедією. Але ця також нагадала нам одну фундаментальну істину: безпека у сучасному світі більше не має кордонів. Технології війни швидко перетинають континенти. Загрози, які ще вчора здавалися далекими, сьогодні можуть опинитися зовсім поруч. Й тільки коли країни, навіть далекі географічно, співпрацюють, обмінюються досвідом і підтримують одна одну, зростають шанси на стійкий і тривалий мир.