Валерій Залужний: Політика і війна

Валерій Залужний, Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України

Джерело: LIGA.net

Думка про цю статтю часто приходила до мене наприкінці 2023 року, коли ми разом з колективом намагалися підбити підсумки буремного 2023-го, а найголовніше — спробувати сформувати нашу стратегію на майбутній 2024 рік.

Це був важкий рік. Ми ще не розуміли, чому кожного дня стає дедалі важче і важче, попри абсолютно різні позиції в порівнянні з 2022 роком. Щось було не так. Щось потрібно було побачити й передбачити в майбутньому. Щось, що могло все змінити або хоч якось утримати в ситуації, коли все ще можливо.

Війна у 2023 році кардинально змінилася. І якщо її фізична природа нам була повністю зрозуміла, що дало змогу навіть вплинути на її подальший розвиток, наприклад об’ємним підходом до БпЛА, космічною розвідкою, то сформувати повноцінну стратегію нашої майбутньої поведінки поки не було можливим.

Ще більш очевидною ставала залежність і використання економічних можливостей та їх дедалі більше залучення до процесу війни в цілому.

Ми також зрозуміли, що постійно залежати від постачання зброї західними партнерами неможливо. І навіть не тому, що рано чи пізно така зброя у них закінчиться, а перш за все тому, що сама зброя з часом зміниться і її вже не буде у наших партнерів. Чогось фундаментального у підході до побудови якісної стратегії не вистачало.

Нарешті після того, як наслідки ухвалених рішень у сфері мобілізації почали завдавати непомірної шкоди, все стало на свої місця.

Відразу згадалися академічні уроки. Бо за Клаузевіцом, кажучи про війну як продовження політики іншими засобами, мається на увазі, що стратегія не може мати раціональної основи доти, поки чітко не визначені цілі, яких необхідно досягнути.

Про політичну мету війни

Політична мета війни — ось що дає відповіді на всі запитання. Саме цей термін дає можливість побачити не тільки, що робить противник, а і як рухатися самим далі. І якщо за тим самим Клаузевіцом, війна — це “трійця”: населення, збройні сили та державне управління, тоді ці аспекти є трьома різними кодексами законів і серед цих сторін саме населення є найчутливішою стороною в сенсі підтримки війни.

Без суспільної підтримки неможливо успішно вести війну. Тоді чи не основною формою такої суспільної підтримки є ставлення суспільства, перш за все, до мобілізації, яка стрімко почала давати збої.

Клаузевіц наголошував: щоб мати підтримку населення, важливо, щоб громадськість була добре поінформована, могла відрізнити “правильне” від “неправильного”, “своє” від “чужого”. Природно, що підтримка населення найбільш сильна та відчутна до “свого” і “правильного”, тобто національного — на практиці вона стає безумовною, коли воно безпосередньо наражається на небезпеку. Небезпекою може бути будь-яка загроза, що сприймається як пряма загроза незалежності держави.

Отже, очевидно, що скільки б не намагалося військове командування сформувати військову стратегію на певний період, усе це не матиме жодного результату без політичної волі, яка якраз і формується через політичну мету.

Повертаючись до Клаузевіца, в основі його теорії лежить те, що війни зазвичай ведуться з політичними, а не військовими цілями, і приводяться в дію не стільки фізичними, скільки ідеологічними силами.

Якось увечері я дав команду підняти всі директивні документи, які надходили до Генерального штабу ЗСУ, щоб з’ясувати, яка ж політична мета війни була визначена. Чи, можливо, ми щось пропустили. Бо лише з формуванням політичної мети усі суб’єкти держави намагатимуться досягти окресленої лінії на горизонті. Яка може вже тоді претендувати на перемогу. На жаль, тоді ми нічого не пропустили…

Саме тоді я спробував сформулювати політичну мету для нашої війни, щоб окреслити необхідну стратегію її досягнення. Я підготував велику статтю, яка так і лишилася лежати у верхній полиці робочого столу. Вона називалася “Про політичну ціль війни для України в кінці 2023 року”.

Правильним є один з найважливіших постулатів Клаузевіца. Він полягає в тому, що війна піддається змінам, і ці зміни відбуваються відповідно до змін політики. Бо зміни, які відбуваються у війні, потребують змін ще й на політичному й економічному фронтах.

Але градус політичної напруги тоді так і не дозволив моїй совісті дати рух цій статті. Надто крихкою була внутрішньополітична ситуація. Та окремі її положення все ж таки лягли в основу замислу наших дій на 2024 рік. Який, на жаль, так і залишився на папері. Вже згодом інша команда розробляла свій замисел і втілювала його в життя…

Сьогодні, станом на кінець 2025 року, війна в Україні триває вже дванадцятий рік. І з абсолютною впевненістю можна сказати, що вона дедалі більше має ознаки світової. Так, за кількістю своїх жертв вона все ще не набрала обсягів світової, проте за рівнем глобального впливу та наслідків — вже ось-ось готова запустити свій небезпечний рахунок.

Підтвердженням цього, наприклад, може бути епізод з нашої історії, коли начебто сильні особистості сучасного світу стверджували про можливі швидкі рішення і довгоочікуваний мир.

Мир, який і досі не настав.

Читати далі.