СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

Воїн – це коли ти борешся. Пам’яті Артема Димида

#UkraineNews
June 19,2022 304
Воїн – це коли ти борешся. Пам’яті Артема Димида

24 лютого, коли росія навалилась усією своєю тушою, Артем був у Сполучених Штатах, але повернувся в Україну, щойно дізнався про вторгнення. Перед від’їздом він придбав бронежилет і тактичний шолом. Аби заощадити на оплаті багажу, одягнув це на себе, сказавши шокованій стюардесі, що він з України, і це дає йому відчуття безпеки. Вдома зібрав решту спорядження, привезеного з АТО, склав присягу і вирушив на передову.

18 червня його мати написала у Facebook, що вранці його «накрило мінометним вогнем коло Донецька. Прошу не дзвонити». «Безстрашність Артема за життя знаменувала вічність», – відгукнувся владика Борис Ґудзяк, архієпископ і митрополит Української греко-католицької церкви, голова Філадельфійської архиєпархії в США.

27-річний Артем Димид був пластуном (від семи років), ветераном АТО (з 2014 року), мандрівником (побував у більш як 50 країнах), істориком (закінчив Український католицький університет) – якщо характеризувати його дуже стисло. Неординарний нащадок своїх неординарних предків. Правнук Івана Крип’якевича, видатного українського історика, священика Артемія Цегельського, який відмовився переходити під крило Московської православної церкви і був засланий до Сибіру. І син о. Михайла Димида, першого ректора відновленої Львівської духовної академії (нині УКУ), та відомої іконописиці Іванки Димид-Крип’якевич.

Він бився на Майдані і був свідком кровопролиття 20 лютого 2014 року. А навесні, коли почалася повзуча окупація Криму, під прикриттям купівлі мотоцикла поїхав на півострів підтримати проукраїнські сили. Коли російська агресія поширилася на схід України, вступив до батальйону «Азов», брав участь у боях за Широкине. Згодом перейшов до батальйону «Гарпун».

«Воїн – це коли ти борешся, – сказав Артем у 2014 році в інтерв’ю, пояснюючи, чому пішов туди.  – Той, хто після того, як його кинуло на землю, знову встане і буде йти, буде боротися до кінця, навіть якщо в нього нічого не виходитиме».

Він міг би вести комфортне життя в Європі як пересічний громадянин ЄС, наприклад, у Бельгії, де народився його батько. Але він був українським патріотом.

Його друзі кажуть, що в нього не було гену страху, і він любив адреналін. Перепробував багато видів спорту, зокрема екстремальні, наприклад, стрибки з парашутом. А історія про його подорож до Іраку на мотоциклі стала легендою. Він намагався бути всюди і з усіма. Попри свою позірну панковість і хуліганство, він завжди був із книгою, часом із саксофоном. І жив на повні груди – і працював, і розважався.

СКУ висловлює співчуття рідним і друзям Артема.

Герої не вмирають!

Зробити донат ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШІ НОВИНИ