9 грудня 2023 року Світовий Конґрес Українців (СКУ) долучається до українців в Україні та у всьому світі у відзначенні 160 років з часу народження Бориса Грінченка – видатного українського письменника, мовознавця, педагога, етнографа, громадського та політичного діяча, популяризатора української мови.
Громадська та наукова діяльність Бориса Грінченка відіграли одну з ключових ролей у становленні української національної ідентичності на межі ХІХ-ХХ століть, стали прикладом дієвого опору політиці русифікації, яку царський режим проводив на підвладних Російській імперії українських землях. А фундаментальна наукова праця Грінченка – чотиритомний тлумачний “Словник української мови” – не лише зафіксувала усе лексичне багатство української мови на початку ХХ століття, а й відіграла визначну роль у популяризації української мови та становленні сучасного українського правопису.
Життєвий шлях Бориса Грінченка значною мірою став відображенням долі українського народу під російським гнітом. Уродженець сучасної Харківщини, Грінченко народився у 1863 році у зросійщеній родині дрібних українських дворян. Українську мову опанував за допомогою “Кобзаря” Тараса Шевченка, а вже навчаючись у Харкові у 1874-1879 роках зблизився з молодими українськими патріотичними колами. У цей же час, молодому патріоту вперше довелось відчути на собі усю жорстокість російського репресивного апарату: за поширення заборонених царським урядом видань його заарештували і кілька місяців тримали в ув’язненні.
Згодом, Грінченко успішно склав іспити на звання вчителя при Харківському університеті і до 1893 року вчителював на східних українських землях. У 1888 році він уклав власний український буквар, за яким і навчав дітей. А вже за рік підготував книжку для читання “Рідне слово”. Через те, що у школі бракувало українських підручників, Грінченко також писав свої оригінальні твори і робив українські переклади Шиллера, Ґете, Гейне, Гюго та інших європейських письменників.
У 1891 році Борис Грінченко долучився до “Братства тарасівців” – таємної української політичної організації. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка у Каневі, пообіцявши змагатись за визволення української нації з-під російського ярма. До літа 1893 року головним осередком організації був Харків, але після хвилі масових арештів учасників, організаційний центр перенесли до Києва.
Сюди ж у 1902 році переїхав і Борис Грінченко. У Києві, разом із дружиною Марією, протягом наступних 5 років він трудився над працею свого життя – “Словником української мови”. Книгу було видано друком протягом 1907-1909 років. Словник Бориса Грінченка нараховував близько 68 тисяч слів і станом на початок ХХ століття був найповнішим і лексично найбільш досконалим українським словником.
Як наслідок від ув’язнення у російських тюрмах, письменник мав серйозні хронічні ускладнення по здоров’ю. У 1909 році Борис Грінченко вирушив на лікування до Італії, де і помер від сухот на початку травня 1910 року.
Де б не мешкали українці, приклад видатного українського письменника і науковця Бориса Грінченка нагадує нам про фундаментальну цінність і значення української мови для нашої ідентичності, а також про те, що немає нічого неможливого для людини, яка любить свою країну і народ та надихається працею на їх користь.
