Андрій Любка: Множинне громадянство — козир України

Андрій Любка, український письменник, перекладач і есеїст.

Джерело: Українська правда 

18 червня Верховна Рада нарешті ухвалила Закон про множинне громадянство. Його точно не можна назвати вчасним — на мій погляд, він мінімум на 10 років запізнілий. Але краще тепер, ніж ніколи. Бо плюсів від нього точно більше, ніж потенційних мінусів чи ризиків. 

Я не буду детально зупинятися на тому, що множинне громадянство дозволене чи в тій або іншій формі в ⅔ країн ЄС, тож тепер Україна зробила ще один крок на шляху до сучасного глобалізованого і вільного світу. 

Не казатиму й про те, що завдяки цій законодавчій ініціативі нас знову може стати 52 мільйони — як у славнозвісній телевізійній рекламі мого дитинства, яка нині звучить сумно і гірко. Адже по світу й справді є мільйони українців, які зберегли свою ідентичність, культуру, а їхня україномовність є недосяжним ідеалом для багатьох мільйонів громадян України. 

Але українського паспорта вони не мають — бо народжені в інших країнах, на інших континентах. Так склалася їхня доля, біографія їхніх батьків і пращурів — часто економічних емігрантів, але дуже часто й борців за волю України. 

Ці люди — мільйони людей! — давно думають про паспорт з тризубом. Я знаю багатьох, для кого “книжечка” з гербом України є однією з найбільших життєвих цілей, заповітних мрій. Ці люди багато зробили для України й українців, виховали своїх дітей і внуків українцями, активно допомагають Україні в роки війни — і тепер вони цілком заслужено отримали право на громадянство своєї історичної Батьківщини. Це потужний і прекрасний жест з боку України. 

На цій позитивній ноті не зупинятимусь окремо на тому, що чимало тих людей, які добре жили й живуть з України, керували Україною — спокійно мали подвійне чи й потрійне громадянство вже багато років тому. Фірташ і Коломойський мали по кілька паспортів — всупереч нормам українського законодавства. А простим українцям було до цього зась. 

Словом, я цілком виправдано в першому реченні цього тексту вжив слово “нарешті”. Бо рішення Верховної Ради — можливо, десь і недосконале, але потім ще буде можливість підшліфувати деталі — правильне, позитивне, корисне для людей і України. 

І — що дуже важливо, але про це в нас говориться мало — це рішення є проривним для національних меншин, які живуть в Україні. 

Кількома абзацами вище ми говорили про українців, які народилися закордоном і все життя мріяли мати також і паспорт з тризубом. От справді уявіть собі пару літніх українців з Канади, які все життя робили щось для української справи, викохали дітей і внуків свідомими українцями, власним коштом підтримували українські інституції на еміграції, а після здобуття Україною незалежності — включилися в розбудову держави, програми обміну, навчання фахівців, давали стипендії і пожертви. Ми такими людьми захоплюємося, ставимо їх у приклад, дякуємо. Та хіба ж вони стали від цього гіршими громадянами Канади?

А ось тепер уявіть собі угорця, румуна, словака, болгарина, поляка, грека, які народилися й виросли в Україні, будували цю країну, платили в ній податки, залишилися тут жити і сьогодні захищають її на фронті — а чи їм не хотілося б мати також паспорт своєї “історичної” Батьківщини? Зрозуміло й природно, що так. 

Читати далі.