Богдан Чернявський: Обличчя капітуляції

Богдан Чернявський, виконавчий директор Українсько-Американського Фонду Свободи.

Джерело: Kyiv Post

З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року в західному суспільстві проявилася тривожна тенденція. Деякі голоси, попри весь політичний спектр, не підіймають російських прапорів, але й не стають пліч-о-пліч з Україною. Натомість вони витончено камуфлюють своє моральне ухиляння під маскою академічної об’єктивності, підступно підриваючи саме право України на існування та боротьбу за свою свободу. Запам’ятайте: це не нейтральність. Це ганебна капітуляція, загорнута в обгортку псевдоінтелектуальності. І це небезпечно.

Ці аргументи часто здаються напрочуд логічними: мовляв, Росію спровокувало НАТО, Україна занадто корумпована, її опір — це лише проксі-війна, а головне — “мир” за будь-яку ціну, без жодної відповідальності для агресора. Ці позиції — не просто невинна дискусія. Це риторичне прикриття для агресії.

Розгляньмо твердження про те, що НАТО спровокувало Росію. Розширення НАТО є легітимною темою для обговорення. Але використання її для виправдання війни знімає з Москви відповідальність і заперечує суверенітет України. Україна, як і будь-яка інша держава, має право самостійно визначати свої союзи. Будь-яка інша думка підживлює імперські амбіції.

Інше поширене твердження — Україна надто корумпована, щоб заслуговувати на захист. Так, корупція в Україні існує, як і в багатьох значно стабільніших і безпечніших країнах. Але жоден рівень корупції не є виправданням для вторгнення. Навпаки, під тиском війни Україна провела важливі реформи та продовжує боротися не лише за виживання, а й за демократичні цінності. Це не причина відвертатися від країни, а причина її підтримати.

Лунають голоси, що Україна — лише розмінна монета у великій грі між США та Росією. Це цинічне та надзвичайно спрощене твердження. Українці свідомо чинять опір. Вони обрали демократичний шлях. Знецінювати їхні жертви, називаючи це чиєюсь стратегією, означає позбавляти їх власної волі та гідності.

Далі йдуть наполегливі заклики до негайного припинення вогню, які видаються за запоруку миру. Але мир без справедливості — це не мир, а потурання агресору. Припинення вогню, яке узаконює окупацію та замовчує воєнні злочини — не вихід, а співучасть у злочині. Українці воюють не заради війни. Вони борються, бо усвідомлюють, що їх чекає, якщо вони складуть зброю.

Ці наративи не є голосом лише маргіналів. Вони проникають в аналітичні центри, редакційні матеріали та стають вірусними в мережі. Іноді їх генерують праворадикали, які симпатизують авторитарним лідерам та вороже ставляться до демократії. Інколи їх поширюють ультраліві інтелектуали, що відкидають будь-який вплив зовнішньої політики США. А часом їх підтримують центристи та “реалісти”, які готові поступитися принципами заради ілюзорної стабільності.

Читати далі.