Час припинити умиротворення Путіна і протидіяти імперським амбіціям Росії

Колонка Президента СКУ Павла Ґрода в the Atlantic Council :

Тридцять років тому, цього тижня, 1 грудня 1991 року, Україна забила останній цвях в домовину Радянського Союзу, коли понад 90% українців підтримали референдум щодо незалежності країни.  

Розпад СРСР був багато в чому знаковий, адже він був стрімким і, переважно, без кровопролиття. Однак, з тих пір стає все очевидніше, що Росія так і не змирилася зі своїм пониженням статусу чи втратою імперії. 

На жаль, нове покоління українців, грузинів, молдаван та білорусів зараз вимушене захищати свою свободу – так президент Росії Володимир Путін прагне відновити колишній імперський вплив своєї країни. Тим часом держави сусідньої Центральної Європи також готуються до нової епохи протистояння з Росією.  

Україна стала епіцентром цієї нової холодної війни. 

З 2014 року російська агресія в Криму та на сході України забрала життя понад 14 000 українців і змусила мільйони людей покинути свої домівки. Хоча з 2015 року лінії фронту на сході залишаються в основному нерухомими, Україна продовжує нести регулярні втрати. Тоді як близько 7% території країни перебуває під російською окупацією. 

Український референдум у грудні 1991 року був багато в чому такою ж важливою подією, як і саме проголошення незалежності, лише на чотири місяці раніше. Попри те, що офіційно День незалежності України відзначається в день ухвалення Верховною Радою Акту проголошення незалежності, референдум проклав законний шлях до офіційного розпуску СРСР. 

Референдум також став визначальним для визнання незалежності України міжнародною спільнотою. Багато з країн, які першими визнають незалежну Україну, включно з Канадою та Сполученими Штатами Америки, згодом стануть найближчими союзниками; стоятимуть пліч-о-пліч з українцями, протягом наступних десятиліть, поки ті відстоюють свої прагнення до миру, особисті свободи та людську гідність.    

Щоб забезпечити ці цілі, українці прагнуть приєднатися до ключових інституцій демократичного світу. Прагнення країни до членства в НАТО та Європейському Союзі закріплене в Конституції України ще з початку 2019 року. 

Поступ України з 1991 року не був простим, але країна вийшла з турбулентного внутрішньополітичного середовища як динамічна та висококонкурентна демократія. Це робить Україну джерелом натхнення для ширшого пострадянського регіону. Водночас, демократичний поступ України означає, що в Москві її розглядають як екзистенційну загрозу авторитарній моделі Росії.  

Нинішнє нарощування  Росією військ вздовж українського кордону привернуло значну міжнародну увагу. Оскільки політичні лідери та аналітики спекулюють щодо ймовірності вторгнення, важливо підкреслити, що Росія вже вторглася в Україну і веде війну проти української державності, яка триває восьмий рік. 

Путін дав зрозуміти, що не визнає незалежної України. Його нещодавній нарис «Про історичну єдність росіян та українців» та часті твердження про те, що росіяни та українці є «одним народом», відображають заперечення кремлівським правителем самого існування України як окремої та самостійної нації. Ця риторика перегукується з наративами царської епохи та викриває імперські амбіції Путіна, якими він керується у війні проти України. 

Своєю рішучою реакцією, у відповідь на кампанію Кремля проти України, демократичний світ зараз має нагоду продемонструвати Росії, що перевага буде за міжнародним порядком, заснованим на правилах. 

Ні для кого не секрет, єдина мова, яку поважає Росія, – це мова сили. На жаль, спроби Заходу продовжувати співпрацю з Росією з 2014 року заохочували подальшу погану поведінку. У геополітиці, як і на шкільному майданчику, єдиний спосіб впоратися з хуліганами – це протистояти їм. 

У Заходу є ряд варіантів, які могли би надіслати Москві однозначний сигнал. Рішення заморозити сертифікацію газопроводу «Північний потік-2» на невизначений термін – буде таким потужним сигналом. Важливим також є покращення військової співпраці з Україною, включно з наданням оборонної зброї. 

 В ідеалі західні лідери продемонстрували б своє неприйняття імперських амбіцій Росії, просуваючись вперед із Планом дій щодо членства в НАТО України та Грузії. Дозвіл Москві неформально накладати «вето», щодо майбутнього членства в НАТО, є винагородою для Кремля та найнадійнішим способом гарантувати продовження російської політики міжнародної агресії. 

30 років тому переважна більшість українців проголосувала за незалежність. На жаль, зараз вони гинуть, захищаючи цю незалежність у війні, яку веде ревізіоністська Росія, що відроджується.  

З потужними російськими наступальними угрупуваннями, які зараз зосереджені вздовж українського кордону, світ стоїть перед перспективою серйозної ескалації в московській кампанії ліквідації української незалежності. Путін уже занурив світ у нову холодну війну у своєму прагненні підпорядкувати Україну. Він буде продовжувати до рішучого зіткнення. 

На кону цінності, які визначать міжнародні відносини на десятиліття вперед. Захід потребує рішучого та візіонерського проводу, щоб зупинити цю війну проти демократії та проти міжнародного правопорядку. Альтернативою є нова епоха імперій, де сильні держави можуть вільно розпоряджатися долею своїх слабших сусідів. Путін хоче воскресити Радянську імперію та змінити вердикт 1991 року. Ми не можемо дозволити йому мати в цьому успіх.