СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

Довга історія депортації українців росіянами

#DefeatRussia
October 28,2022 771
Довга історія депортації українців росіянами

У той час, як Україна, схоже, починає контрнаступ на північ Херсонської області, аби звільнити територію на правому березі Дніпра до настання зими, ворог депортує приблизно 60 тис. херсонців на тимчасово окуповану територію. Знаючи, що ця операція передбачає порушення прав людини, маленький кремлівський диктатор оголосив воєнний стан як прикриття цілого набору військових злочинів.

Поточна кремлівська кампанія етнічних чисток, абсурдно названа «денацифікацією України», є ще однією спробою знищити українську ідентичність, до якої він відчуває особливу ворожість. На початку вересня під час засідання Ради Безпеки ООН уряд США заявив, що сотні тисяч українців були допитані, затримані та примусово депортовані до Росії в рамках «серії жахливих подій», якими керував кремлівський диктатор.


«Вивіз на Сибір» змальовує примусову депортацію українських селян російсько-совєтською владою. (TVOEMISTO)

За оцінками, з лютого 2022 року Росія примусово депортувала до 1,5 мільйона українців, зокрема сотні тисяч дітей. Тоді як примусова депортація вважається одним із злочинів проти людяності, депортація дітей підпадає під визначення геноциду проти народу.

Перший етап – фільтрація

Вивезені з Маріуполя мирні жителі проходять обробку у фільтраційних таборах ворога на окупованій території Донецької області.  (CNN)

Є побоювання, що велику кількість депортованих буде відправлено до фільтраційних таборів, аби оцінити їхню лояльність Кремлю, після чого на них чекає вигнання у віддалені бідні регіони імперії ворога. Фільтрація — це процес, під час якого цивільних осіб тримають в установах тюремного типу для відсіювання нелояльних, зокрема збирають «біометричні дані, включно з відбитками пальців і зображенням обличчя анфас і профіль боку; проводять особисті обшуки та обшуки особистих речей і телефонів; і запитують про політичні погляди».

У зверненні до Ради Безпеки ООН у вересні посол США Лінда Томас-Грінфілд описала сценарій:

«Вас проти вашої волі супроводжують до центру для проходження фільтрації. Ви нажахані тим, що станеться далі, бо ваша бабуся розповідала вам історії про зникнення її друзів і сусідів за Совєтського Союзу – і навіть про те, що Росія робила зі своїми громадянами під час війни в Чечні.

Ви розлучені зі своїм партнером і своїми дітьми. Ваша особиста біометрична інформація записується. Ваші українські водійські права і паспорт вилучаються. Ваш мобільний телефон досліджують на наявність антиросійських повідомлень.

З вас роздягають. Вас допитують. Вас б’ють. Ви чуєте стрілянину та крики із сусідніх кімнат – інших, яких вважають більш загрозливими, катують і вбивають».

Етнічні чистки

Спорожніле кримськотатарське село перед російською колонізацією, 1945 рік.  (Wikimedia Commons)

Росіяни використовують депортації як форму соціальної інженерії ще з часів імперії, виходячи з ненаситної шовіністичної потреби русифікувати контрольовану Кремлем землю. Російсько-совєтська влада агресивно проводила жорстоке переселення сотень мільйонів неросіян та інших «небажаних» елементів із західних земель імперії на Далекий Схід. Порожнечі, що залишалися після голоду, голокосту і масових депортацій, заповнювалися етнічними росіянами, відправленими для насадження російської культури та мови у знелюднених місцях.

За Сталіна російсько-совєтська влада етнічно вичищала цілі національності з їхніх традиційних місць проживання, відправляючи їх до віддалених районів Центральної Азії та Далекого Сходу. Етнічні групи, які зазнали масової депортації, включають вірменів, азербайджанців, балкарців, чеченців, китайців, кримських татар, естонців, фінів, німців, греків, інгушів, карачаївців, калмиків, корейців, курдів, латишів, литовців і турків.

Розкуркулення

«Замість хліба кулацького — хліб соціялістичний», — написано на агітаційному транспаранті на борту колгоспної вантажівки під Києвом у 1932 році. (Stanford)

 


Російсько-совєтські селяни марширують під агітаційним транспарантом, що обіцяє ліквідувати аграрний середній клас. (Romancing)

У нинішній російській війні проти України окупанти використовують слово «куркуль» як образливу назву для українців. Оригінально кулаком називали селянина-землевласника, успішного фермера. Цього не знайти в російсько-совєтській версії історії, але до 19 століття Україна мала найбільший і найбагатший аграрний середній клас у Європі.

Коли Сполучені Штати вели громадянську війну, щоб звільнити афроамериканців від рабства, російська імперія скасувала поневолення російських селян. Однак звільнені кріпаки мали дуже обмежені права та непосильний податковий тягар, що тримало їх у злиднях аж до більшовицької революції 1917 року та колективізації сільського господарства на землях, окупованих русо-совєтами.

Російська бідність і убогість порівняно з українським підприємництвом були ідеальним інструментом для більшовицької кампанії соціального розколу на початку 1900-х років. Ленін називав куркулів «кровопивцями, мироїдами, грабіжниками народу і спекулянтами, які жирують під час голоду», оголошуючи їх ворогами бідного російського хлібороба і відданого пролетаріату. Прагнення Сталіна до колективізації сільського господарства спровокувало кампанію «ліквідації куркулів», яка супроводжувалась захопленням земель, масовою депортацією, масовими вбивствами та смертю мільйонів під час штучно створеного голоду – Голодомору.


Операція «Захід» була спрямована проти тих, кого російсько-совєтська влада вважала «небажаними елементами» – українських патріотів на західній Україні. У 1947 році майже 80 тисяч відфільтрованих українців були позбавлені майна та примусово депортовані на Далекий Схід Росії. (
Euromaidan Press)

Міжнародне право

Примусова депортація ворогів російсько-совєтського народу з Балтії, 1949 р. (Communist Crimes)

На відміну від комбатантів, які після захоплення утримуються як військовополонені та можуть бути переміщені на ворожу територію, масова депортація цивільного населення підпадає під низку воєнних злочинів, включно з етнічними чистками та геноцидом.

Етнічна чистка — це дії держави, спрямовані на ліквідацію – через депортацію та масові вбивства – членів небажаної етнічної групи з метою створення етнічно однорідної географічної території.

Геноцид визначається як дії з наміром знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу. У міжнародному праві депортація дітей вважається формою геноциду. Під час нинішньої війни Росія насильно вилучає сотні тисяч українських дітей, відправляючи їх до Росії, де їх позбавляють ідентичності та віддають на усиновлення росіянам.

І це все заради чого?

Мирні жителі, вивезені з окупованого ворогом Херсона, в черзі на залізничній станції Джанкой у Криму. (RFERL)

Яке бачення світу притаманне російському характеру, що це потребує постійного намагання русифікувати уявний «рускій мір» від Тихого океану до Атлантики?

Десять років тому більшість російськомовного сходу України (який російські колоністи русифіковували ще з царських часів) дуже підтримувала російський вектор у зовнішній політиці та братські відносини. Путінська безрозсудна брутальна агресія повністю знищила цю колись велику та впливову політичну базу Кремля в Україні. Мільйони громадян України російського походження самодепортувалися на історичну батьківщину після російського вторгнення 2014 року, тоді як підтримка з боку переважної більшості українців, які залишилися, випарувалася.

Понад століття Росія намагалася масово вбивати та переселяти мільйони й мільйони українців. Попри це сьогодні імперія програє повномасштабну війну проти України. Принижена перед цілим світом, Москва погрожує застосуванням зброї масового знищення мирним жителям – як дитина, що вийшла з-під контролю та влаштовує істерику.

У той час, як Кремль проводить мобілізацію у своїх бідних етнічних меншинах, аби кинути гарматне м’ясо на передову в Україні, стало зрозумілим, що десятиліття терору не створили мирного «руского міра». Чи росіяни потрапили в пастку циклічного безумства, повторюючи одне й те саме знову й знову та очікуючи іншого результату? Чи вся суть у насильницькому вираження почуття образи та терору проти «інших»?

Джерела