Катерина Турська, співголова Обʼєднання Українців Нової Зеландії (Північ), очільниця Mahi For Ukraine
Джерело: Mahi For Ukraine
Жодна інша країна не плекала стільки диктаторських режимів – і так довго – як Росія. Від сталінських залаштункових домовленостей до нинішньої підтримки кривавих режимів у Сирії, Ірані, Північній Кореї, Венесуелі та по всій Африці, Москва вже понад століття є оплотом тиранії – задовго до того, як США почали втручатися у світові демократичні процеси. Попри поширені звинувачення на адресу США як головного світового гравця у втручанні, саме Росія послідовно цементувала репресії у глобальному масштабі.
У 1922 році радянська Росія підписала Рапалльський договір із Веймарською Німеччиною – угоду, яка стала фундаментом для таємного відновлення військової могутності майбутньої нацистської воєнної машини. У той час, коли Версальський договір суворо забороняв Німеччині розвивати наступальні військові спроможності, Радянський Союз виступив її непомітним, але ключовим спільником.
Але повернімося до 1939 року, коли їхній союз став цинічно очевидним із підписанням пакту Молотова – Ріббентропа – підступного договору про ненапад між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом. Ця ганебна угода передбачала таємний протокол, який безцеремонно ділив Східну Європу на сфери кривавого впливу. Вже за лічені дні Гітлерівські орди вдерлися до Польщі із заходу, а через два тижні червона армія Радянського Союзу підло вдарила зі сходу. Вони влаштовували спільні переможні паради, разом захлиналися від спільного завоювання і, по суті, як військові спільники, розв’язали криваву Другу світову війну.
Саме цю жахливу правду Росія шалено намагається закопати під тонами брехні.
Росія безсоромно переписує історію не лише в публічних виступах, а й у шкільних підручниках, музейних залах та університетських аудиторіях. У російських навчальних закладах молоді уми отруюють брехнею, навчаючи, що війна розпочалася лише в 1941 році, а не в 1939-му – зухвало стираючи два роки мерзенної радянсько-нацистської змови. Фальшива розповідь цинічно перескакує одразу до гітлерівської зради, повністю ігноруючи власні підступні плани Сталіна першим порушити пакт і завдати нищівного удару по Німеччині. Але кривавий фюрер виявився спритнішим. Ця мерзенна закономірність – підписувати папірці лише для того, щоб безсоромно їх розривати, коли це відповідає їхнім імперським амбіціям – вже понад століття визначає гнилу суть російської зовнішньої політики.
І все ж, щороку 9 травня Росія скочується в гротескне видовище “побєдобєсія” – паради з биттям у груди, награний патріотизм та прославлені наративи про одноосібну перемогу над нацизмом. Це брехня, збудована на напівправді та вибірковій пам’яті.
Так, Радянський Союз заплатив жахливу ціну у війні. Але він також співпрацював з нацистами на початку. Він вдерся до Польщі, анексував країни Балтії та розв’язав власні агресивні війни у Фінляндії та Румунії. І все це очолювала радянська Росія. Воєнні зусилля були такою ж мірою про сталінський імперіалізм, як і про опір фашизму.
Цей роздутий міф про “перемогу” над фашизмом тепер використовується російським режимом як зброя – не для вшанування загиблих, а для відволікання живих. Його застосовують, щоб придушувати інакодумство, виправдовувати нові війни та плекати сліпу лояльність. Він мілітаризує суспільство, особливо дітей, огортаючи їх у військову форму та фальшиву славу, приховуючи при цьому масові поховання, економічний колапс та корупцію. Режим, який зараз найбільше нагадує фашистську Німеччину, є саме тим, що розмахує прапорами перемоги в Москві. Російські війська марширують під цими ж знаменами, обстрілюючи українські міста, вчиняючи геноцид, катуючи цивільних та спалюючи книги.
Радянський Союз, можливо, зрештою допоміг розгромити нацистську Німеччину, але він не знищив фашизм – він його успадкував.
Щойно зникли свастики, їхнє місце по всій Східній Європі зайняли червона зірка, серп і молот, а згодом – двоголовий орел. Один тоталітарний режим змінився іншим, і Росія несла цю спадщину далі. Режим, який заявляє, що звільнив Європу, просто змінив уніформу та продовжив проєкт окупації, цензури та мілітаризованого імперіалізму.
Правда полягає в тому, що російська гордість за “перемогу” така ж фальшива, як і її демократія. Вона святкує перемогу над режимом, якому колись допомагала будуватися. Вона вихваляється миром, водночас ведучи жорстокі війни. Вона чіпляється за минулу славу, бо не має майбутнього, яке могла б запропонувати своєму народу.
Найбільша неповага до пам’яті Другої світової війни – це не забуття, а переписування історії на догоду новій тиранії. І саме це робить Росія.
Той самий режим, збудований на брехні, ревізіонізмі та імперських амбіціях, тепер експортує свою пропаганду за кордон. Напередодні 80-ї річниці так званої “Перемоги над нацизмом” російські дипломатичні місії активізують постановчі меморіальні заходи: автопробіги з радянською та російською символікою, театралізовані вистави в “російських домах”, церемонії нагородження медалями та ритуали покладання квітів до пам’ятників Другої світової війни. Це не щирі акти пам’яті. Це стратегічні вистави, покликані маніпулювати громадською думкою, мобілізувати мережі діаспори та легітимізувати війну Росії проти України під виглядом історичної пам’яті.
Перетворення ностальгії за Другою світовою війною на зброю стало ключовим стовпом російського зовнішнього впливу. Вона більше не вшановує минуле – вона спотворює його, щоб виправдати сьогодення. Щоб ми не забули, минуле не вшановують – його викрадають.
Фото: Shutterstock
