Коріння стійкості: Природа, добробут та екологічна освіта в Україні

Авторки: Наталія Пошивайло-Таулер, Віцепрезидентка СКУ у країнах південної, південно-східної Азії, Австралії, Нової Зеландії, Туреччині та Лівані; Світлана Івлєва, українська фахівчиня з даних, викладачка та дослідниця, докторка технічних наук. 

Джерело: Міжнародний міждисциплінарний науково-популярний журнал UTG Journal №11. 

Природа в Україні ніколи не була просто краєвидом. Вона вплетена в культурну пам’ять нації, фольклор, традиції та повсякденну свідомість. Від Карпатських гір до степових трав — українська ідентичність здавна переплетена з природним світом. Ліси, річки, луки та поля — це більше, ніж географічні об’єкти; це сакральні простори, частина дитячих спогадів, поезії, духовних практик та історичної стійкості. Як писала поетеса Ліна Костенко: “Природа не зраджує серце, що її любить”.

Повномасштабне російське вторгнення, розпочате у 2022 році, не лише пошкодило спільноти та міста, але й поранило екологічний ландшафт України. Тисячі гектарів лісів спалено або заміновано, річки забруднено внаслідок обстрілів та промислових пошкоджень, а біорізноманіття порушено шумом артилерії та переміщенням людей. І все ж, навіть посеред травми та екологічного руйнування, зв’язок між українцями та землею знову проявився з більшою силою, ніж будь-коли.

Природа стала прихистком — психологічним, емоційним та духовним. В умовах щоденних загроз і хронічного стресу ліс, сад чи річка стають місцем для відновлення зв’язку з чимось непорушним, чимось цілісним.

Водночас війна зробила екологічні проблеми більш видимими, нагальними та емоційними. Це вже не є якісь віддалені “зелені” турботи; вони стали глибинними, локальними та тісно пов’язаними з виживанням і відновленням суспільства.

У цьому контексті екологічна освіта набуває нового значення. Вона є більше ніж академічною дисципліною, вона стає основою для суспільного відновлення, емоційної стійкості та довгострокової сталості. Навчання дітей і дорослих тому, як дбати про природу, розуміти екосистеми та формувати екологічно свідомий світогляд, в Україні не є розкішшю. Це є необхідністю.

Ця стаття досліджує, як екологічна освіта перетинається з національним добробутом та особистим зціленням у сучасній Україні. Вона висвітлює культурні основи зв’язку з природою, аналізує поточний стан екологічної освіти в різних вікових групах, досліджує її роль у подоланні травм і громадянській стійкості, а також розглядає європейські моделі, які можуть стати основою для майбутніх реформ. Таким чином, стаття стверджує, що поглиблення стосунків між людиною та природою є життєво важливим не лише для майбутньої екології України, але й для її добробуту, культури та психологічного відновлення.