Ландсбергіс: Україна правильно робить, що не поспішає капітулювати

Ґабріелюс Ландсберґіс, ексміністр закордонних справ Литви

Джерело: Substack

Відтоді як так звана “мирна угода” просочилася в публічний простір, Україну буквально засипали порадами щодо того, як реагувати. Більшість цих порадників пропонують капітулянтський шлях, або ж зі страху перед тиском США з вимогою припинити конфлікт за будь-яку ціну, або, що трапляється частіше, під впливом підозріло зручної зневіри у здатності Європи допомогти Україні.

І так — український фронт перебуває під постійним тиском, Європа ще має взяти на себе реальні зобов’язання щодо продовження фінансової підтримки на наступний рік, а поточне антикорупційне розслідування не полегшує життя президенту Зеленському, але чи можемо ми сказати, що ситуація справді настільки безнадійна, щоб виправдати здачу позицій?

Мені здається, що Україна більше виграє, якщо відійде від вимог капітуляції, навіть якщо це означатиме, що доведеться плисти до більш бурхливих морів.

Згадаймо про існування невідомих невідомих. З перших днів повномасштабної війни Україна щоденно спростовує найгірші прогнози. Все почалося з зупинки триденного маршу на Київ, потім продовжилося відвоюванням Херсона та Харківщини, і так тривало далі. Здавалося, що майже кожен наступний місяць може стати останнім, і завжди знаходився хтось, хто писав статті, наполягаючи, що Україна не вистоїть.

Але чим довше Україна трималася, тим більше підтримки надавали її союзники. Санкції, накладені на Росію, з часом посилювалися. Українська промисловість використала цей час для розробки нових методів захисту країни. Крок за кроком, ніколи не приймаючи правил, що були написані кимось іншим, українці побудували собі більш сприятливу реальність. Шлях важкий, але Україна має варіанти — розробляються нові системи озброєння, більше дронів надходить на передову, а нещодавно почали палати в морі танкери “тіньового флоту” — Росія отримує те, що заслужила.

Структурні проблеми Росії почали впливати на повсякденне життя мешканців Москви чи Санкт-Петербурга. Що довше це триватиме, і чим більше тиску українці зможуть чинити на російську економіку, тим більше розколів виникне у міському суспільстві.

Ще одна причина не поспішати впадати у відчай — це те, що європейці можуть переосмислити свою позицію. Вже зараз Європа є єдиним головним донором, перебираючи на себе тягар, який раніше несли Сполучені Штати. Наразі немає рішення щодо заморожених російських активів, але, сподіваюся, це також може змінитися.

Європейці мають можливість почати зміщувати свою позицію від ситуативної підтримки України (“бо це правильно”) до позиції, де стійка підтримка розглядається як екзистенційна для виживання самої Європи. Президент Трамп зробив багато для того, щоб порушити питання європейської гідності. Думайте про континент що завгодно, але я не сумніваюся в його здатності піднятися, щоб захистити себе та своїх союзників — краще пізно, ніж ніколи.

Читати далі.