Оксана Забужко: Уроки Кенґіру

26 червня 1954 року завершилося Кенгірське повстання, яке тривало 42 дні. Тисячі беззбройних в’язнів табору “Степлаг” (поблизу сучасного Жезказгана в Казахстані) повстали проти нелюдських умов і беззаконня. Понад місяць вони висували свої вимоги Москві.

Хоча повстання було жорстоко придушене, його вплив виявився значно більшим за понесені жертви. Кенгірські повстанці, по суті, здобули перемогу: протягом кількох років після повстання дві третини ув’язнених було звільнено, а виправно-трудові табори скасували. Масштабні повстання в ГУЛАГу змусили радянське керівництво засумніватися у своїй здатності контролювати навіть власні табори.

З нагоди цієї річниці Світовий Конґрес Українців ділиться публікацією української письменниці та інтелектуалки Оксани Забужко, присвяченою цій події. 

Джерело: Забужко на Facebook

Сьогодні — 60 років [цьогоріч вже 71 рік — ред.] Кенґірського повстання. Дата, яка має бути внесена в усі календарі, в усі підручники.

Так, повстання придушили. Наших дівчат, які, вдягнувши вишиванки, взялись за руки й загородили дорогу прибулим військам, — почавили танками. (“Ну і чєво ви добілісь?” — напевно, так само як нині, гигикали вохри-вертухаї).

Тільки про Кенґір ми тепер точно знаємо, чого вони “добілісь”: вони завалили Гулаг. Саме після Кенґіру — “братства на крові” — “блатні”, які доти безроздільно командували в таборах у союзі з адміністрацією, — остаточно, по всьому Гулагу, визнали над собою верховенство “політичних”. Влада в таборах перейшла до “58-ї статті”. Гулаг ставав “бандерівським”.

А це означало, що вся, створена Сталіним система, опинилась на гігантській бочці з вибухівкою. Хрущов прийняв те єдине рішення, яке могло врятувати СРСР (і весь “соцтабір”) від вибуху, — “розрядив вибухівку”. Звідси XX з’їзд, ліквідація Гулагу, хрущовська “відлига” — найбільша “ліберальна реформа” в історії СРСР, що струснула цілим світом (другої — ґорбачовської — імперія вже не витримала). “По ходу” тим було врятовано мільйони життів. (І ненароджених також!)

Висновок? Люди ніколи не є в стані передбачити/прорахувати наслідки своїх дій на довгу дистанцію. Але вони завжди вільні вибирати — коритися злу (“співпрацювати з адміністрацією”), чи чинити йому опір. Для самих учасників повстання воно було “всього лиш” їхньою “Революцією Гідності” — їхнім “Майданом”. (Перед тим були повстання в Красноярську, Норильську, Воркуті — всюди, куди вливались “бандерівські етапи”, — як же можна, зсередини історичного процесу, передбачити, в який саме момент терези зрушаться, і “кількість” перейде в “якість”?)

Не можна, будучи в’язнем Кенґіру, знати: ось зараз я піду на танк — а через 2 роки Хрущов розпустить Гулаг, і Україна виживе. Можна тільки твердо й до кінця робити те, в що віриш. І тоді ти обов’язково переможеш — навіть коли “по ходу” тебе вб’ють, ти зміниш світ. І, сам того не знаючи, врятуєш те, у що вірив.

Пам’ятаймо Кенґір. Подякуймо Кенґіру. Ми ще й досі не до кінця свідомі того — як багато йому завдячуємо.