Павло Ґрод, Президент Світового Конґресу Українців
Джерело: Ґрод на Facebook
Нещодавня зустріч Дональда Трампа та Володимира Путіна в Анкориджі, Аляска, була більше ніж дипломатичним спектаклем. Це був тривожний сигнал світові. Попри зовнішній вигляд сили та переговорів, саміт не дав жодного змістовного результату. Він засвідчив небезпечну тенденцію, коли лестощі та особисті амбіції ставляться вище за глобальну безпеку й справедливість.
Лише за кілька днів до зустрічі Трамп натякав на можливі санкції проти Росії у разі відсутності домовленостей. В Алясці ж ми побачили протилежне. Лунали похвали на адресу Путіна — обвинуваченого у воєнних злочинах, режим якого понад три роки веде жорстоку війну агресії проти України. Цілі міста зруйновані. Десятки тисяч дітей викрадені для “перевиховання”. Сотні тисяч життів забрані чи зламані. Атаки на цивільних тривають. Це — найбільша криза нашого часу.
І все ж в Анкориджі не прозвучало ані згадки про НАТО, ані визнання факту вторгнення, ані захисту міжнародного порядку після Другої світової війни, який гарантує суверенітет держав. Ми побачили двох чоловіків, що усміхаються, їдуть разом у машині й ігнорують жорстоку реальність війни. Путін знову подав вторгнення Росії як відповідь на “питання безпеки” — аргумент, що відлунює виправдання авторитарних режимів упродовж поколінь.
Справжня суть цієї війни
Будьмо відвертими. Для Путіна ключове питання — саме існування України як суверенної демократичної держави. Прийняття його логіки відкидає світ у добу імперій, коли кордони визначалися силою, а сильні вирішували долю слабших. Така логіка породжує нову агресію, а не мир. Вона стверджує, що ядерні держави можуть укладати таємні угоди за зачиненими дверима, а менші нації мусять терпіти.
Що насправді потрібно для миру
Мир не настане завдяки фотосесіям чи поїздкам у лімузинах. Мир вимагає сили, солідарності й справедливості. Він починається зі зупинення російських атак, звільнення окупованих територій і відновлення міжнародно визнаних кордонів України. Усе інше означає винагородження агресії й руйнування правил, які забезпечували мир у Європі десятиліттями.
Найбільш тривожним було припущення, що тепер вирішення війни “у руках Зеленського”. Це натякає, що Україна повинна просто здатися. Але Україна не може покинути мільйони своїх громадян, які опинилися за лінією фронту. Вона не може залишити їх на підкорення, тортури, зґвалтування чи вбивства. Українці воюють не за абстрактні лінії на карті. Вони борються за свої родини та своє майбутнє.
Як виглядає відповідальне лідерство
Якщо лідери справді прагнуть миру, вони повинні допомогти Україні здобути справедливий мир, а не тиснути на неї, змушуючи прийняти нав’язаний. Це означає:
- Послідовна військова допомога, що закриває критичні прогалини в протиповітряній обороні та рятує життя.
- Далекобійні спроможності, які роблять окупацію дорогою й нежиттєздатною.
- Санкції, які справді б’ють, а не лише подають сигнал.
- Конфіскація заморожених російських державних активів для фінансування відбудови.
- Притягнення до відповідальності за воєнні злочини, включно з насильницьким вивезенням дітей і знущаннями з військовополонених.
Ці кроки не є ескалацією. Це мінімум, необхідний для відновлення стримування й повернення довіри до міжнародного права.
Ставки для світу
На кону стоїть більше, ніж сама Україна. Якщо Росія може вдертися до сусідньої країни, стерти її кордони й викрасти її дітей, тоді вся архітектура безпеки, збудована після 1945 року, починає руйнуватися. Інші автократи випробовуватимуть межі допустимого. Енергетичні ринки будуть перетворені на зброю. Продовольча небезпека поширюватиметься. Потоки біженців зростатимуть. Ціна бездіяльності не обмежиться Східною Європою. Вона торкнеться кожної демократії, що спирається на чіткі правила та передбачувані норми.
Рішучість України, наша відповідальність
Україна вже показала, що таке справжня рішучість. Міста, які світ вважав приреченими, вистояли. Громади відбудовуються під обстрілами. Громадянське суспільство мобілізувалося так, що це має надихати всіх нас. Українці не здадуться. Вони не можуть. Їхнє виживання залежить від цього.
Наша відповідальність — відповідати на їхню мужність ясністю. Жодних хибних “балансів”. Жодних легких наративів про “обидві сторони”. Жодних скорочень, що підмінюють справедливість ілюзією спокою. Стійкий мир потребує правди та відповідальності. Він потребує звільнення окупованих територій. Він потребує відновлення кордонів, які порушила Росія.
Дійте
Якщо вам небайдужі свобода, справедливість і майбутнє демократії — дійте. Напишіть президенту Трампу та зателефонуйте своїм обраним представникам, вимагайте, щоб вони підтримували Україну та зупинили імперські амбіції Росії. Висловлюйтеся — пишіть листи до редакцій, аби правда була почута. А якщо маєте можливість — підтримайте захисників України, зробивши пожертву на сайті www.UkrainianWorldCongress.org.
Історія запам’ятає не лише те, що лідери проголошували чи вирішували за зачиненими дверима, а й те, що робили звичайні громадяни, аби захистити справедливість. Чи станете ви на бік України?
Фото: Білий дім на X (Twitter)
