Пітер Дікінсон: Володимир Путін боїться увійти в історію Росії як людина, яка втратила Україну

Пітер Дікінсон, британський журналіст та дослідник, редактор UkraineAlert в Atlantic Council, головний редактор Business Ukraine Magazine та видавець журналу Lviv Today

Джерело: Atlantic Council

Вторгнення, розв’язане Володимиром Путіним майже чотири роки тому, часто називали неспровокованим, але ніхто не може сказати, що воно було цілком несподіваним. Навпаки, повномасштабне вторгнення 2022 року стало лише останнім і найбільш крайнім етапом тривалої кампанії ескалації російської агресії, спрямованої на те, щоб завадити Україні вийти з орбіти Кремля та відновити своє місце серед європейської спільноти націй.

Протягом перших років правління Путіна ця кампанія була зосереджена переважно на масованому втручанні у внутрішні справи України. Після Революції Гідності в Україні 2014 року російський диктатор обрав набагато більш рішучу комбінацію військового та політичного втручання. Коли навіть цей перехід до відкритої агресії не зміг збити Київ із західного курсу, Путін спробував вирішити “українську проблему” Росії раз і назавжди, розпочавши найбільше європейське вторгнення з часів Другої світової війни.

Оскільки на обрії видніється п’ятий рік повномасштабної війни, дуже мало ознак того, що жорстка тактика Путіна працює. Хоча Росії вдалося окупувати близько 20 відсотків території України, думка у решті 80 відсотків країни наразі переважно ворожа до Москви та підтримує тісніші європейські зв’язки. Для переважної більшості людей в Україні вторгнення 2014 та 2022 років є переломними моментами, які глибоко вплинули на їхнє розуміння української ідентичності, радикально змінивши ставлення до Росії.

Трансформація геополітичної орієнтації України відображається у змінах, що відбуваються всередині країни, оскільки її центр ваги рішуче зміщується зі сходу на захід. Протягом першого десятиліття чи близько того незалежності Україна політично та економічно домінувала індустріальним сходом, з основними містами, включаючи Донецьк, Харків, Дніпро та Запоріжжя, які слугували центрами влади для кланів мільярдерів-олігархів. Вони формували український національний наратив та допомагали підтримувати високий рівень російського впливу по всій країні. У той час порівняно провінційні міста центральної та західної України не мали багатства та загальних ресурсів, щоб конкурувати.

Першою ознакою значної зміни в цій динаміці стала Помаранчева революція 2004 року, під час якої вибухнув безпрецедентний загальнонаціональний протестний рух проти спроби фальсифікації президентських виборів у країні, організованої підтримуваними Кремлем політичними силами, що міцно вкорінилися на сході України. Це народне повстання стало чітким та недвозначним відкиданням ідеї, що Україна нерозривно пов’язана з Росією. Десять років по тому початок російської військової агресії прискорив історичний поворот сучасної України на захід.

З 2014 року традиційні східноукраїнські бастіони російського впливу, такі як Донецьк і Луганськ, були окуповані кремлівськими військами та фактично відрізані від решти України. Зовсім нещодавно повномасштабне вторгнення залишило ширший регіон Донбасу спустошеним та знелюдненим, тоді як колишні провідні метрополії сходу постали перед невизначеним майбутнім як укріплені прифронтові міста під безперервним російським обстрілом.

Читати далі.