Протести молоді у 90 містах Німеччини: голова української громади про причини

У Німеччині 5 грудня відбулися масові студентські протести у 90 містах на знак незгоди з можливим відновленням обов’язкової військової служби. Молодь заявляє, що краще жити під окупацією, ніж ризикувати життям на війні, пише УНІАН. 

Раніше Бундестаг схвалив законопроєкт про реформу призову. Закон передбачає, що вже з 2027 року медичну комісію мають проходити всі юнаки, народжені у 2008 році та пізніше, приблизно 300 тисяч осіб щороку. Дівчата можуть брати участь лише за власним бажанням. 

Студенти висловлюють обурення, що війна позбавляє перспектив і примушує до навчання вбивати, а деякі навіть заявляють, що віддали б перевагу окупації перед війною.

У коментарі для Світового Конґресу Українців (СКУ) Ростислав Сукенник, голова Об’єднання Українських Організацій у Німеччині, пояснив причини рішення німецької влади. Далі – пряма мова, відредагована для зручності.

Німецька політична еліта почала реально оцінювати ризики, пов’язані з Росією. Основним поштовхом стали заяви президента США Дональда Трампа про те, що безпека європейців — це їхня власна справа. Це усвідомлення реальності призвело до пробудження політичного керівництва та ухвалення, серед іншого, нового закону про призов. 

Реакції на закон різняться. Частина суспільства, яка усвідомлює загрозу, реагує адекватно: багато молодих людей готові стати на захист країни та вже зараз добровільно долучаються до опанування військових професій. Інша частина — пацифісти, які сподіваються, що “брудну роботу” зробить хтось інший, і завжди мають власні виправдання та аргументи.

Такий пацифізм підживлюють популістські політичні сили, які грають на проросійських настроях, а також побоювання батьків за безпеку дітей, що додає емоційного тиску на суспільство.

У німецькому суспільстві існують різні думки — як на підтримку військової повинності, так і проти неї. 

Військова повинність, як інструмент формування оборонної політики, має низку вагомих переваг, спрямованих на зміцнення національної безпеки та суспільної стійкості. 

На користь обов’язкового призову свідчить, перш за все, посилення обороноздатності держави, оскільки збільшення чисельності солдатів та навчених резервістів підвищує здатність країни до ефективного захисту. Це, своєю чергою, призводить до зміцнення мобілізаційного резерву, забезпечуючи можливість швидкого залучення навченого персоналу у разі виникнення кризи. 

Крім того, існує аргумент щодо суспільної згуртованості: спільна служба молоді з різних соціальних верств може сприяти зменшенню соціальних відмінностей та формуванню єдиної ідентичності. Практичною перевагою є також розвантаження професійної армії, оскільки призовники можуть виконувати базові та допоміжні завдання. 

Завдяки механізму альтернативної служби забезпечується підтримка соціальних служб, надаючи додаткові робочі руки для лікарень, будинків людей похилого віку та рятувальних підрозділів.

Водночас система примусового призову стикається зі значними аргументами “проти”, які стосуються як індивідуальних свобод, так і економічної ефективності. Критики наголошують, що обов’язкова служба є прямим порушенням особистої свободи, оскільки вона обмежує право молоді самостійно розпоряджатися своїм часом та планувати своє життя. 

Часто виникає проблема несправедливості та вибірковості призову: зазвичай призивається лише частина покоління, а правила служби можуть суттєво відрізнятися для чоловіків і жінок. З військового погляду, короткі терміни служби часто призводять до низької військової ефективності призовників, тоді як їхнє навчання потребує значних ресурсів. 

Економічно це також вважається втратою: призов призводить до економічних втрат через вилучення молоді з ринку праці або навчального процесу. Крім того, непопулярний примусовий призов може генерувати суспільні конфлікти та поляризацію. Фінальним контраргументом є висока вартість для держави, пов’язана з необхідністю фінансування навчання, утримання інфраструктури та адміністрування складної системи призову.