Рішення, яке може змінити все

Напередодні саміту НАТО у Вільнюсі одним із основних питань світового політичного порядку денного стає побудова нової архітектури безпеки в Європі та надання гарантій безпеки Україні, — балтійський портал Delfi опублікував колонку професора права Євгена Цибуленка. 

Читати польською мовою

Публікуємо нижче переклад українською. 

Питання прийому України до НАТО серйозне, напружене і у разі відкладення рішення означатиме безумовні ризики для безпеки самого Заходу. З іншого боку, нерішучість Альянсу послужить підживленням для путінського режиму і підкреслить збереження його впливу на прийняття основоположних для системи безпеки Європи рішень, як і розколу західної коаліції. Особливо безглуздо це буде виглядати в ситуації, коли заколот Вагнера показав цілковиту військову та політичну неспроможність сучасної Росії вцілому, так і її керівництва, зокрема.

Членство в НАТО для України на сьогодні, можливо, навіть більш необхідне, ніж членство в ЄС. Важливо враховувати і той нюанс, що вступ до ЄС – процес тривалий, трудомісткий, що вимагає скрупульозного вивчення та внесення змін до законодавства, економічних та соціальних сфер. А ось ухвалення вступу до НАТО питання, скоріше, політичного характеру. За сприятливих умов членство в Альянсі Україна може отримати набагато швидше, особливо з огляду на рівень світової підтримки. Водночас, негайне прийняття України ускладнюється певними розбіжностями серед членів НАТО.

Історія не нова і наслідки колишніх нерішучих дій ми спостерігаємо сьогодні. Так, у результаті Бухарестського саміту 2008 року, коли в членстві НАТО було відмовлено Грузії та Україні, Росія жорстоко вторглася до Грузії з війною, у 2014 році окупувала Крим та розв’язала війну в Україні, яка вже у 2022 році стала повномасштабною та супроводжується масовими військовими злочинами, злочинами проти людяності та геноцидом з боку російських окупаційних військ.

На історії та її помилках треба вчитися. Це усвідомлюють у Європарламенті, ухваливши резолюцію із закликом про прийняття України до НАТО, розуміючи при цьому, що під час Вільнюського саміту не можна допустити колишніх помилок, дати слабкість і показати путінському режиму його перевагу.

Але, як у всьому, стратегія прийняття України до НАТО має своїх противників. Серед їхніх контраргументів можна виділити 3 основні:

1. Вступ України до НАТО не посилить Альянс, але призведе до чвар;
2. Вступ України до НАТО посилить риторику Путіна про те, що Росія змушена воювати з усім світом, що згуртує росіян навколо підтримки війни;
3. Вступ України до НАТО спричинить активацію статті 5 Вашингтонського договору, що означає негайне залучення НАТО до війни, що триває;

Але ці аргументи слабкі і вони не витримують логічних аргументів. Слід зазначити, що членство України в НАТО давно обраний курс Києва, закріплений у Конституції, а останнім часом активно підтримується понад 85% населення країни. Якщо взяти до уваги цілі створення Альянсу, стає очевидним, що Україна сьогодні віддає немислимі сили на боротьбу, по суті, за цілі НАТО. З допомогою західних партнерів, проте – поодинці, без будь-яких гарантій безпеки. Отже, прийняття її в Альянс лише зміцнить позиції Заходу та Європи зокрема, об’єднає його та дозволить створити нові, вищі стандарти всього континенту. На сьогоднішній день військовий потенціал України не лише відповідає, а й перевищує критерії членства. З моменту повномасштабного вторгнення українці продемонстрували безпрецедентну єдність та рішучість у захисті своєї землі та цінностей, які абсолютно відповідають Західним. Військово-політичне керівництво та українські воїни продемонстрували небачені можливості згуртованості, боротьби та сили. Ухвалення України в НАТО та ЄС подарувало б обом організаціям члена, який має та відповідає однаковим цінностям, істинно «європейською армією», яка вже ці цінності відстоює та захищає.

Ті, хто підтримує вступ України до НАТО, усвідомлюють, що вступ України не означає миттєвого початку війни для Альянсу, але гарантує Україні підтримку, виведення російських військ, а отже, довгоочікуваний світ для всієї Європи. Варіанти обходу негайного вступу у війну є. Наприклад, у запрошенні України прописати пункт, який передбачає набуття 5 статті чинності лише після поразки Росії у війні. Більше того, в цьому плані НАТО взагалі нічим не ризикує, оскільки навіть після рішення про прийняття буде потрібна ратифікація всіма членами і вже на цьому етапі певні країни можуть пригальмувати процес, як зараз відбувається зі Швецією.

Україна не потребує виконання всіх зобов’язань. Але запрошення до членства в НАТО виступить певним сигналом для України про те, що Захід твердий у своїй підтримці. Російський же політикум відкине навіть найменші думки про можливість захопити території та відновлення імперії. А у військовому плані стане остаточним доказом, що Україна зі своїм військовим азартом разом із абсолютною підтримкою Заходу та його технологіями вже нікому не «по зубах».

Більше того, запрошення України до вступу в НАТО на Вільнюському саміті стане серйозним тригером для російських еліт та їхніх активних дій щодо припинення безперспективних імперських амбіцій. Побачивши об’єднання Заходу з Україною, вони остаточно і неминуче усвідомлять, що подальше продовження війни призведе не лише до поразки військової, а й політичної та економічної, що в умовах тотальної ізоляції спричинить руйнування держави.

Одне рішення, одна відповідь «так» чи «ні» покаже, що чекатиме на Європу та світ у довгостроковій перспективі.