СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

Щоденник Захисника. Письменник Артем Чех

#UkraineNews
September 30,2022 328
Щоденник Захисника. Письменник Артем Чех

Артему Чеху 37 років, він успішний український письменник, а його книги і твори перекладені німецькою, англійською, польською, чеською та російською мовами. Чоловік захищав Україну в 2015-16 роках та повернувся у лави ЗСУ з початком повномасштабної війни.  

У своїй нещодавній колонці для The New York Times  Артем Чех пише: “ Я – український солдат і я прийняв свою смерть…. Давайте, народе України, побажаємо собі доброї смерті — наприклад, у своїх ліжках, коли прийде наша година. А не тоді, коли російські ракети на світанку влучили в наші будинки”. 

Особистими записами з життя на лінії фронту письменник відверто ділиться з читачами своєї сторінки на фейсбук:  

*** 

Прокинувся о третій. Навалив кави, з’їв два варених яйця і жменю печива, послухав альбом M.Ward “Post-War», після чого пішов на пост. 

Мені знову снилося, що я цілувався. Другу ніч поспіль. Це все тому, що перед сном я перечитував Кундеру. Там теж цілувалися. І секс там був. І всім було боляче. І чоловікам, і жінкам. Востаннє я читав Кундеру в 2008 році. А тут раптом захотілося. Щоправда, читав ще й промови та есеї Вацлава Гавела. А сьогодні читатиму… та що завгодно читатиму. Бо я живу в бібліотеці. І тут пахне котами і старими книжками. Нових мало. Але багато української класики. 

Я живу в бібліотеці. В бібліотеці я ще не жив. Жив на телевежі, на ТЕЦ, в будинку письменника (так його називали наші бійці, бо в ньому жив я), жив в ресторані, на станції човнів, в сільських хатах, в наметах… а от в бібліотеці ніколи. Тепер живу в бібліотеці. Старій сільській бібліотеці, в якій пахне котами, розпухлими книжками і водою вікторіас сікрет. 

За шафою, за камуфляжним тентом лежить матрац, застелений ковдрою і простирадлом. Там є спальник і подушка, полички з барахлом і тихий затишок. Такого затишного місця у мене ще не було. Навіть в будинку письменника було не так затишно. І навіть в одній сільській хаті на відшибі країни на широкому бабиному ліжку не було так добре, як зараз. Це майже окрема кімната, а якщо запхати у вуха беруші, то й окремий всесвіт, де є лише я, Курдера і Гавел. І музика, звісно. Це якщо витягнути беруші і запхати ейрподзи. 

В бібліотеці є цікаві видання Тютюнника, Кобилянської, Стефаника та різної поезії. І чимала підбірка ленінської лектури. Ще там у стосах, куди мені не дістатися, лежить сучасна українська література. Дещо зміг запримітити: Забужко, Любка, Дашвар, Шкляр, Жадан. Не виключаю, що десь там під вагою літературних імен лежить і Чех. Пронумерований і з бібліотечною наліпкою на форзаці. 

У мене була хуліганська думка попідписувати книжки від імені різних письменників. «Читачам бібліотеки N від Андрія Кокотюхи». Або. «Дофаміну і серотоніну, любові та перемог. Андрій Любка». «О.З. Щиро». Або класично «ЖАДАН». 

Але передумав – лінь.  

Я живу в бібліотеці, серед книжок і армійського барахла. Берці одні, берці інші, кросівки, крокси, бушлат, куртка, баул, рюкзак на 90, рюкзак на 36, зброя. За звичкою на полицях розставляю лише вітаміни, ліки, планшет, навушники, мильно-рильне. Решта – в рюкзаках і сумках. 

Життя в бібліотеці неприємне тим, що мене не полишає усвідомлення тимчасовості мого перебування тут. В якийсь день прийде Борода і скаже: збираємося. І за годину я вирушу в нове село, на нову позицію, під інший дах. І більше не житиму в бібліотеці. 

Але однаково прокидатимусь о першій, о третій, о шостій, навалюватиму кави, з‘їдатиму варені яйця і йтиму на пост. А Кундеру я дочитаю в планшеті. Після Кундери сняться хороші сни. 

Зробити донат ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШІ НОВИНИ