Виступ Президента СКУ у м. Віндзор, Канада

Всечесніші отці!

Шановний голово відділу Конґресу Українців Канади у Віндзорі!

Дорога українська громадо!

 

70 років тому, в травні 1941 року, Другий великий збір Організації Українських Націоналістів прийняв рішення, щоб щороку 23 травня святкувати День героїв. Ця дата, пов’язана із днем підлого вбивства у 1938 р. в Роттердамі голови Проводу ОУН полковника Євгена Коновальця, є пригадкою про тих, хто в різні часи став прикладом героїзму в боротьбі за свій український народ та рідну землю.

Наша християнська віра навчає нас: «Немає більшої любові, ніж любов тих, хто віддав своє життя за друзів своїх”. Українська земля густо скроплена кров’ю героїв та героїнь, які поставили інтереси свого народу понад свої особисті і посвятили своє життя служінню українській нації.

За сумним співпадінням у 20-му столітті в травні також було знищено кращих синів нашого народу – ідеолога українського націоналізму Миколу Міхновського та отамана війська Української Народної Республіки і Голови її уряду Симона Петлюру.

Рівнож жертвами московського терору стали провідник ОУН Степан Бандера і головний командир УПА генерал Роман Шухевич. У боротьбі за незалежну Україну поклали своє життя Січові стрільці, молодь Студентського військового куреня у бою під Крутами, воїни Української Народної Республіки, Української Галицької Армії, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії та Першої дивізії Української Національної Армії.

Виховуючись на кращих прикладах козацької слави та будучи свідками тих нелегких часів, покоління наших батьків не сприймало такого поняття, як бути тяглом чужого воза, і вірила словам великого Гетьмана Івана Мазепи: “Нехай вічно буде слава, що през шаблю маєм право”.

Сьогодні Україна вже 20-ий рік як здобула свою незалежність. Парадоксально, але нинішня влада в Україні зневажає українських героїв, які боролися за цю незалежність, та навіть більше – уможливлює позбавлення звання “Герой України” таких її вірних синів, як Степан Бандера та Роман Шухевич. Вона також намагається переписувати історію України та виховувати сучасне молоде покоління чужою мовою та на чужій ідеології, а саме на святах та символах колишньої імперії зла.

Колоніальне минуле, у якому перебувала Україна, залишило шкідливий спадок. І тому сьогодні все свідоме українство повинно протистояти такому злу, пам’ятаючи, що народ без пам’яті, без пошани до своїх героїв і героїнь та без знання своєї правдивої історії не може сподіватися світлого майбутнього. Нашим завданням є якнайширше інформувати про героїчне минуле нашого народу і про його справжніх героїв і героїнь та цим самим сприяти відродженню в українців величного духу минулих поколінь, які дали історії яскраві приклади героїзму лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської доби та борців за незалежність 20-го століття.

 

Вшановуючи сьогодні пам’ять українських героїв та героїнь, ми схиляємо наші голови перед усіма присутніми ветеранами національно-визвольних змагань, а також перед тими, хто, як відомий поет Василь Стус, міг твердо заявити: “Як добре те, що смерті не боюсь я” та відійшов у вічність, ставши взірцем патріотизму і мужності.

 

Нехай же пожертва власного життя українських героїв та героїнь стане для нас прикладом та наснажує до подальшої праці для добра нашого народу та нашої духовної Батьківщини – України. 

 

Вічна їм пам’ять!

Слава Україні!

Слава українським героям та героїням!

Слава нашому українському народу!