Знищення майбутнього: вбивство Андрія Парубія

Джеймс Шерр, старший науковий співробітник Міжнародного центру оборони та безпеки в Таллінні, старший науковий співробітник Інституту державного управління, запрошений науковий співробітник Центру Разумкова.

Джерело: Міжнародний центр оборони та безпеки в Таллінні 

Наразі невідомо, чи замовили російські організації вбивство 54-річного колишнього спікера українського парламенту Андрія Парубія, що сталося 30 серпня. Однак те, що підозрюваний, який зізнався у вбивстві, заперечує роботу на Росію, не вразить багатьох. “Бреше, як очевидець” — відомий вислів як у Росії, так і в Україні. Можливо, одного дня ми отримаємо остаточні докази того, як настільки, здавалося б, безпорадній особі вдалося здійснити таку ретельно сплановану операцію самотужки, без “кураторів” та помічників.

Відомо, що в Росії Парубія ненавиділи. Його життя та погляди були повним спростуванням і антитезою до апології президента Володимира Путіна 2021 року “Про історичну єдність росіян та українців”, яка стала маніфестом повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Переконання, що “Росія є джерелом усіх проблем в Україні”, мотивувало всю кар’єру Парубія.

Кар’єра, загартована революцією

Юнацький радикалізм Парубія приніс йому визнання на Львівщині, в регіоні, де він народився. Але якби не Помаранчева революція 2004–2005 років, він, можливо, так і залишився б регіональною фігурою. Під час обох Майданів — 2004–2005 років та Євромайдану і Революції Гідності 2013–2014 років — він відігравав ключову роль в організації протестів, підтриманні безпеки, а також (про що свідчать його травми) у боротьбі з провокаторами, “тітушками” та сумнозвісним спецпідрозділом міліції “Беркут”. 21 лютого 2014 року Парубій був одним із лідерів Майдану, які відмовилися підтримати угоду щодо врегулювання політичної кризи, узгоджену між президентом Віктором Януковичем і трьома міністрами закордонних справ країн ЄС. Тим часом дивовижне відведення “Беркуту” і раптове зникнення Януковича запобігли повномасштабному повстанню. Наступного дня Верховна Рада оголосила Януковичу імпічмент.

Саме війна, розв’язана Росією після імпічменту Януковича, вивела Парубія на високі посади. Вона значно послабила усталені регіональні розбіжності та зміцнила єдність країни. Завдяки цим змінам призначення Парубія секретарем Ради національної безпеки й оборони виконувачем обов’язків президента Олександром Турчиновим, що раніше здавалося неможливим, стало цілком логічним. На цій посаді Парубій відіграв важливу роль у зміцненні української армії, що була значно ослаблена за часів грабіжницького правління Януковича, та посиленні обороноздатності України на сході. Перепризначений Петром Порошенком після його обрання президентом у травні, Парубій був одним із небагатьох головних радників, хто наважувався давати поради, і в серпні його було усунуто з посади. Після дострокових парламентських виборів, як член нової партії “Народний фронт”, створеної разом із прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, він став заступником спікера. Війна не обмежувалася лише Донбасом. У грудні колишній командувач внутрішніх військ за часів Януковича, можливо, за наказом Москви, організував замах на Парубія, який, однак, виявився невдалим.

Попри підтримку Порошенка, Парубій відкрито висловлював побоювання щодо Мінських угод 2014–2015 років, стверджуючи, що “Путін їх не виконає і його плани не закінчуються на Мінську”. У 2016 році його обрали Головою Верховної Ради. Потім, у 2019 році, після того, як партія Зеленського “Слуга народу” здобула перемогу на парламентських виборах і Парубій втратив посаду спікера, його знову обрали до Верховної Ради другим у списку партії Порошенка “Європейська солідарність”. Це не зупинило його; він продовжив викликати обурення Москви, просуваючи ідею автокефалії (канонічної незалежності) для новоствореної Православної Церкви України.

Як ключовий член партії Порошенка, Парубій від самого початку перебував в опозиції до Володимира Зеленського. Ситуацію ускладнювало те, що Зеленський зосередив свою президентську кампанію 2019 року на питаннях корупції та “миру”, оминаючи тему російської агресії. Однак, обійнявши посаду, Зеленський швидко освоївся. Він відмовився піддаватися тиску Путіна і вміло перехитрив його під час їхньої єдиної зустрічі на саміті в грудні 2019 року. Таким чином, після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Парубій доклав усіх зусиль для збереження національної єдності. Замість того щоб підривати авторитет Зеленського, він приєднався до Сил територіальної оборони під Києвом. До 2025 року він значною мірою відійшов від публічного життя. В Україні колишні голови парламенту та секретарі РНБО отримують державну охорону протягом одного року після звільнення. Таким чином, у день свого вбивства Парубій її не мав.

Читати далі.