СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

Звільнена з полону медикиня «Азовсталі» зустрінеться з донькою

#UkraineNews
November 8,2022 342
Звільнена з полону медикиня «Азовсталі» зустрінеться з донькою

Вікторія Обідіна не бачила своєї дочки майже пів року. А чула лише один раз: 3 жовтня, коли Алісі виповнилося п’ять років, російські кати дозволили їй зателефонувати до Польщі, куди Аліса переїхала з бабусею. Розмова тривала менше хвилини.

За два тижні, 17 жовтня, коли звільнена в рамках обміну військовополоненими 27-річна парамедик Вікторія ступила на землю вільної території України, вона негайно знову зателефонувала до Польщі.

«Я зателефонувала мамі та повідомила, що нарешті мене обміняли. Поговорила і з донечкою, вона впізнала мій голос. Сказала, що сильно скучила і любить. Тепер щодня Аліса питає, коли ж ми нарешті зустрінемось», – розповіла Вікторія Фактам.

Утім, зустрічі з дочкою та мамою доведеться ще почекати, мабуть, з місяць. «Ми всі після полону залишилися без документів та проходимо реабілітацію. На щастя, серйозних проблем зі здоров’ям після пережитого у мене нема, приймаю заспокійливі, адже маю певні проблеми зі сном» – каже колишня бранка російських окупантів.

Чотирирічна Аліса стала відомою всьому світу завдяки вірусному відео, знятому захисниками «Азовсталі», в якому вона каже, що живе в бункері та хоче додому, і передає вітання бабусі.

Коли російські орки почали повномасштабну агресію, Вікторія служила в ЗСУ на посаді фельдшера поліклініки. 20 березня вона з Алісою оселилась у бункері «Азовсталі», де надавала допомогу пораненим.

«Донька дуже мужньо пережила той період, навіть просилась допомагати, – розповідає медикиня. – І що ви думаєте, Аліса ходила і роздавала кожному, хто тягнув руку, таблетки, так само скорочувала мені час роботи. У бункері в доньки було із собою кілька іграшок, якими вона гралась із ліхтариком, також в неї був телефон, іноді навіть інтернет, аби подивитись мультфільми. У блокнотику ми записували букви, аби їх не забувати, малювали, читали казки».

Саме те відео, яке зробило Алісу популярною, зіграло з ними злий жарт і розлучило маму та її донечку.

5 травня «Червоний Хрест» організував так званий «зелений коридор» для мирного населення. Вікторія вийшла в цивільному одязі та без будь-яких документів, що підтверджували б її особу. Але Алісу впізнали. «Окупанти спитали: «Твоя дитина?» Приховувати ніяк не можна було, адже Аліса стояла біля мене».

Два дні вони жили в наметовому містечку. Потім «Червоний Хрест» дозволив Вікторії зателефонувати своїй мамі, яка сказала везти Алісу до Запоріжжя, а там її забере дядько Вікторії.

«7 травня я зібрала дочці речі, біля автобусу було дуже багато людей, тому «під шумок» сіла туди і я. Зняли мене звідти у Мангуші. Вивели разом із донькою. Мене залишили… Натомість Алісі дали дозвіл їхати на підконтрольну територію України, а подбати про неї погодилась одна із пасажирок».

Із Запоріжжя Алісу відвезли до бабусі, яка вивезла дитину до Польщі, де проживає з вітчимом Вікторії. Вікторію ж відправили у відділ поліції.

«Там мене били гумовими палицями, адже хотіли отримати дані про побратимів. Зав’язували очі, руки і вимагали бігти. Й навмисно стверджували невірний шлях, аби ти вдарявся головою в закриті двері… Коли зрозуміли, що нічого цікавого не розкажу, просто посадили у камеру», – згадує Вікторія.

Історія Аліси та її мами сколихнула людей. Уже 19 травня на платформі change.org різними мовами з’явилась петиція: «Поверніть Алісі маму!» Петиція, підтримати яку закликав і Світовий Конґрес Українців, зібрала майже 70 тис. підписів.

1 липня медикиня опинилась в Оленівці – тій самій, де 29 липня російські варвари вбили вибухом понад 50 українських військовополонених. «На момент вибуху ми перебували в іншому приміщенні, де я знаходилась у двомісній камері ще із десятьма жінками. Ходити там було ніде, спали на підлозі. Замість вікон — залізний щит, повітря ледь просочувалось. Воду пили із ставка, а вона ще й цвіла… На сніданок давали перлову кашу, на обід — борщ, який нагадував воду, в якій плавали кілька шматочків картоплі і ще менше капусти. На вечерю — ячна крупа з промисловими відходами та в перемішку з рибою. Жодної медичної допомоги не надавали».

У полоні Вікторія постійно думала про дитину, що має вижити заради неї. Тепер вони спілкуються за допомогою відеозв’язку. За ці півроку Аліса сильно подорослішала, підросла. «Думки в неї після всього стали інші, розвинена не за своїм віком, – каже мати. – Аліса вчить англійську, польську, українську, щоб не забувала. У Польщі донька відвідує дитячий садочок, знайшла нових друзів. Але вдома завжди найкраще. Хочеться так набутись із дитиною, ви просто не уявляєте. Більше ніколи її так надовго не відпущу».

Тож мама Аліси збирається до Польщі. «Але після закінчення війни, звісно, я повернуся в Україну. Думаю, ми житимемо в Дніпрі», – впевнено каже Вікторія Обідіна журналістці BBC News Україна.

У статті використано інтерв’ю та фотографії, опубліковані в газеті «Факти» та на сайті BBC News Україна.