Конструює ракети вдома: історія науковця Сергія Піпка

Український науковець Сергій Піпко, старший науковий співробітник Київський національний університет імені Тараса Шевченка, обладнав конструкторське бюро у квартирі та навчає студентів ракетобудуванню, пише Українська правда. 

“Ракетами та хімією Сергій Піпко захворів ще в дитинстві. На початку 2000-х зібрав невелику групу ракетолюбителів у Києві, був одним із організаторів профільного інтернет-форуму. Шість років тому взявся за розвиток шкільних та студентських ракетних програм у Києві”, – йдеться в тексті.

Тоді Сергій хоч і отримав дозвіл від Національного авіаційного університету, але приміщення, коштів та обладнання не було. “Тому я зробив майстерню у власній квартирі”, – каже науковець. 

“Хімію та ракети я полюбив з дитинства. Закінчив хімфак університету Шевченка, працював в Інституті органічної хімії. Захистив дисертацію, потім перейшов назад, на свій рідний факультет – там працюю старшим науковим співробітником, проводжу дослідження”, – розповідає Сергій. 

Першу ракету, що полетіла, Сергій збудував ще у школі. “Піднялася на висоту приблизно дев’ятиповерхового будинку. Але двигун був не мій. Власний я змайстрував вже студентом на димному пороху, напресованому в мисливську гільзу – все як належить (усміхається)”.

Науковець практично самотужки навчався проєктувати двигуни. “Коли з’явився доступ до сайтів американських любителів, все стало на свої місця. Я спроєктував свій перший двигун, зробив стенд для виміру тяги. То був двигун на карамельному паливі”.

Карамельне паливо найдоступніше та найбезпечніше у виготовленні та використанні. Це суміш із порошкового цукру, цукрової пудри та селітри, подрібненого нітрату калію. “Американець Білл Колберн додумався покласти цю суміш на сковорідку й залити її у форму – вийшла монолітна паливна шашка. Таке паливо назвали “карамельним”. Воно стало одним із найпопулярніших серед любителів”, – розповідає Сергій. 

Шість років тому київські школярі самі спроєктували двигун завдяки інформації з сайту науковця. “Розрахували, замовили роботу в токаря. Самостійно мішали карамельне паливо. Я їм потім лише трохи допоміг скоригувати деякі речі”.

Це була ракета з пластикової труби. “У носовій частині висотомір, який подає сигнал викиду парашута. Для мене це досягнення, напевно, важливіше, ніж якісь інші серйозні речі. Тому що це справжня робота школярів, навіть не студентів”, – розповідає Сергій. 

У майстерні Сергія студенти зробили й складний, рідинний двигун. “З цікавих екземплярів ми також маємо ракету, яку готували для польоту на п’ять кілометрів, з твердопаливним двигуном. Його ми зробили окремо від студентів, а хлопці займалися складною електронікою. Там є акселерометри, гіроскопи, висотоміри, магнітометри, визначення моменту викиду одного і другого парашута. Плюс GPS-маяк, який протягом усього польоту раз на секунду передає координати”. 

Запускати ракети команда пробувала у полі за містом. “Нам завжди доводилося обмежувати висоту польоту максимум кілометром. Ми дотримувалися всіх розумних правил, тому ніколи інцидентів не було”.

Повний текст читайте за посиланням.