Тарасове слово живе у Надіртишші

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.



Більшість людей, а серед них і українців, вважають Тараса Шевченка головним поетом української землі та українців. Хоча сам Шевченко вважав себе кобзарем – відповідно назвавши й свою головну збірку – тобто, людиною, яка в українській середньовічній історії всього лише кликала свій нарід на бій. Справжнього Шевченка досі не прочитано. Цікаво спостерігати, як його, самоука, не здатні зрозуміти люди з науковими ступенями чи двома вищими освітами. А не прочитано його через те, що нецензурованого Шевченка можна знайти лише в останніх виданнях “Кобзаря”.



Популярність Шевченка пояснюється двома причинами. Перша – це власне, надзвичайна архiтиповість його творів. Образи Шевченка мають виражений національний характер, так що іноді просто незрозумілі іноземцям. По-друге, сила слова Шевченка наштовхнулася на гострий запит в самому українському суспільстві. Шевченко й досі виконує функцію національного патріота і пророка, прочитавши його “Кобзар”, будь-який українець обов’язково віднайде в собі ознаки “вертикалі”, навіть якщо вже давно забув про них. Але якби його не розуміли і з ким би не ідентифікували, практично немає людини в світі, яка б не знала, що Тарас – Великий Українець, духовний батько всіх українців.



Надзвичайною постаттю для казахів і казахстанських українців є вічний Кобзар. Невипадково відомий казахський письменник Габіден Мустафін констатував, що Шевченко був першим поетом та художником на казахській землі. Його можна вважати і першим Послом України в Казахстані. А наші сучасники всерйоз, а інколи жартома вважають його і найпершим українським цілинником.

На світлині зліва: Учні українського відділення Павлодарської школи національного відродження

На світлині справа наліво: Юлія Стрільчук, фахівець Асамблеї, М.Селівон, Посол України в Казахстані, Гильбарам Науразбаєва, заступник голови обласної Асамблеї народів Казахстану, М. Парипса, голова Асоціації українці Казахстану, В’ячеслав Яремко, Перший секретар Посольства України в Казахстані.

Підтвердженням великої шани до постаті Кобзаря є і той факт, що практично в кожному місті та містечку нашої республіки є вулиці названі на його честь. В містах Алмати, Актау і Форт Шевченку йому споруджені пам’ятники. Причому пам’ятник Т. Шевченкові в м. Форт-Шевченку найвищий у світі.Чотири українських громади Казахстану, серед яких і Павлодарська, носять ім’я Великого Українця.

Починаючи з 1993 року, українці Павлодару щорічно пишно відзначають роковини народження Кобзаря. Не стала виключенням і 193 річниця народження Тараса Григоровича. На обласному радіо йому було присвячено випуск чергової радіопередачі „Українська родина”. А в українському відділенні школи національного відродження проведено конкурс декламаторів творів Шевченка та творів про нього. Переможцями та призерами конкурсу стали Маша Маслій, Костя Немченко та Сашко Холматов, яким голова товариства Михайло Парипса вручив грамоти, дипломи та сувеніри. Отримали пам’ятні сувеніри також всі учасники заходу.



Але головні святочні дійства на честь Шевченка розгорнулися в приміщенні міського культурно-дозвільного центру „Шанирак”. В затишному вестибюлі центру учасників вечора стрічала розкішна книжкова виставка творів Шевченка та творів про нього. Одних лише „Кобзарів” різних періодів видань та видавництв було аж тринадцять. Прикрасою виставки були і полотна члена товариства художника – аматора Михайла Ткача, які віддзеркалювали шевченківську тематику та мальовничі пейзажі України.

Святочне дійство за традицією розпочалося традиційними музичними позивними товариства та співом відомого в Надіртишші українського народного хорового колективу товариства під керівництвом художнього керівника Петра Маслія, який виконав низку пісень на слова поета. Тематичною програмою керували ведучі вечора Лідія Адаменко та Петро Капчик, котрі на протязі вечора знайомили присутніх з життєвою та творчою діяльністю Кобзаря і звичайно же віддзеркалюючи роки життя його проведені на казахській землі:

Кріпацький сине! Ти все віддав народу!

О, скільки мук за нього виніс ти.

Солдатську муштру, казахський степ, Аральську та Каспійську воду.

Все пересилив, ідучи, до дальшої мети.



І, незважаючи на заборону – писати й малювати,

Знайшов можливість це робити десять літ.

Зумів назавжди для казахів братом стати,

Про їх життя з твоїх малюнків, дізнався цілий світ.

Посол України М.Ф.Селівон з учнями українського відділення

З вітальним словом виступив голова місцевої української громади Михайло Парипса, який розповів про ту шану до Кобзаря, яку проявляє світова громадськість і казахстанці зокрема. З Шевченковими іменинами присутніх привітала заступник акіма Павлодарської області Ристи Жумабекова, відзначивши плідну діяльність української громади обласного центру, яка докладає чимало зусиль у зміцнення дружніх зв’язків між народами України та Казахстану, підкресливши неоціниму роль в духовному житті українства та світового суспільства творів генія українського народу.

Учасники свята щедрими оплесками зустріли виступ Надзвичайного і Повноважного Посла України в Казахстані, академіка Миколи Федосовича Селівона, який разом з першим секретарем Посольства В’ячеславом Георгійовичем Яренком завітав на гостини до павлодарських українців, щоб разом відзначити роковини народження Великого Шевченка. Український дипломат розповів землякам про намагання та досягнення України і Казахстану в економічних та культурних взаємовідносинах.



Про налагодження співпраці Української держави зі своїми співвітчизниками, констатуючи, що якраз Тарас Григорович проклав місток дружби між українським та казахським народами. Пан Селівон, виконуючи доручення Президента України Віктора Ющенка під бурхливі оплески учасників свята, які вщент заповнили концертний зал центру, вручив орден України „За заслуги” 2 ступеня голові Павлодарського товариства української культури ім. Т. Г. Шевченка Михайлові Парипсі, який удостоєний цієї високої державної нагороди з нагоди 15-ої річниці Незалежності України за вагомий внесок у зміцнення дружніх зв’язків між Україною і Казахстаном, та за популяризацію українського народного мистецтва за кордоном.В цей вечір зі сцени лунали не тільки пісні на слова Шевченка та його вірші, але було виконано чимало пісенних творів, прочитано ліричних поезій на честь жіночого свята 8 березня, яке символічно межує з Тарасовим днем народження.



Як завжди бажаними для глядачів були відомі в Надіртишші солісти українського товариства Анатолій Невмивако, сестри Ярина та Катерина Соколюк, Ріма Юрченко, Людмила Радченко. Щедрих оплесків отримав павлодарський композитор Олександр Булатов за виконання авторської пісні на слова поета, голови української громади Кустанайської області Андрія Кирилюка „Принесла мені пісню лелека” і ветеран війни Михайло Гапон за свій вірш, присвячений Кобзарю. Як завжди з творчим піднесенням виступив молодіжний гурт українського товариства „Калинове намисто” майстерно виконавши низку ліричних естрадних пісень українською та казахською мовами. Вдало вписалися в програму свята зі своїми піснями і танцями самодіяльні артисти філіалу українського товариства з села Рождєственки що в Павлодарському районі.

Вокальний гурт “Калинове намисто”

Святкова програма перевершила двогодинний рубіж, але учасники свята від отриманої духовної насолоди й не помітили того часу. Було видно, що вони згодні ще і ще купатися в перлах українського народного мистецтва, сприймати твори Тараса, як бальзам. Але ж на цьому не завершилося святкування уродин Великого земляка. Воно продовжилося в світлиці української громади на так званому „капусникові”, де чисельні активісти товариства разом з поважними гостями, якими у цей вечір були українські дипломати Микола Селівон, В’ячеслав Яренко і заступник Голови обласної асамблеї народів Казахстану Гульбарам Науразбаєвою, читали вірші та уривки з поем Кобзаря, співали пісні на його слова. Дискутували про сьогодення та завтрашній день України і Казахстану. І було видно, що ностальгія за рідним краєм, солов’їною мовою все – таки жива… І невільно пригадуються слова Тараса Григоровича:

„Обнімете ж, брати мої

Найменшого брата, –

Нехай мати усміхнеться

Заплакана мати”

Михайло Голованчук