Українці Хорватії: Від білих хорватів до підтримки в ЄС

1 жовтня 2022 року українці Хорватії відзначають особливі ювілеї – 100-річчя Українського товариства «Просвіта» та 50-річчя заснування Культурно-просвітнього товариства русинів-українців «Кобзар».

Вітаючи ці поважні українські організації, розповідаємо про захоплюючу історію першопоселенців на землях Хорватії та непрості випробування, які український і хорватський народи здолали і продовжують долати разом.

Перші поселення

Зв’язки між Україною та Хорватією набагато сильніші та триваліші, ніж це може видатись на перший погляд. Наприклад, можна сказати, що першими, хто з території сучасної України мігрував на територію сучасної Хорватії, були… хорвати! Точніше – білі хорвати ще в першому тисячолітті нашої ери. Адже, за припущеннями багатьох науковців, землі Білої (Великої) Хорватії поширювалися, зокрема, на частину західної України, а столицею білих хорватів навіть називають поселення, яке існувало поблизу нинішнього села Стільсько на Львівщині. Ба більше, існує гіпотеза, що ім’я Хорива, одного з легендарних засновників Києва, походить від слова «хорват». Тож майбутню міграцію власне українців ближче до ласкавого Ядранського моря можна вважати просто наслідуванням прикладу, поданого самими хорватами.

До Першої світової війни

 

Утім, коли мова заходить про історію українців у Хорватії, її початком прийнято вважати 1745 рік, коли з’явилися перші поселення русинів-українців у Бачку – історико-географічній області, яка охоплює частково території нинішніх Сербії та Угорщини. Якщо ж казати про територію сучасної Хорватії, то перші українці, а саме закарпатські русини з Бачки, оселилися тут 122 роки тому – на кордоні з Боснією.

Чому «русини»? Закарпаття у той період ще входило до Австро-Угорської імперії, тому самоназва «українець» серед мешканців регіону не була поширена, тож більшість закарпатців називали себе русинами.

Життя українців, що осіли понад сотню років тому на хорватських землях було зовсім не схоже на відпочинок сучасних українських туристів на курортах Далмації. Як пише Олена Малиновська, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, русини-українці там займалися здебільшого сільським господарством. «Порівняно з місцевим населенням вони володіли більш передовими методами обробітку землі. Вперше запровадили тут залізний плуг, продемонстрували переваги глибокої оранки». А ще місцеве населення навчилося від них штукатурити та білити будівлі, користатись у побуті ліжком і кухонною плитою.

Попри труднощі мігранти дуже швидко створили власні інституції, насамперед – релігійні осередки – церкви і парафії. Це давало їм змогу легше інтегруватися в місцеве суспільство, а також зберегти національні риси, мову та культуру.

Міжвоєнний період та Друга світова

На кінець XIX і початок XX століття припадає друга хвиля, а після Першої світової війни – третя хвиля української еміграції до Хорватії. Прибувають не лише селяни, але й чиновники, вчені, лікарі і письменники, інженери і митці, священники та військові, а також діячі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Загалом у межах Королівства сербів, хорватів і словенців нараховують у той час близько 50 тисяч українців та русинів. На навчання у Загреб прибуває молодь з Галичини.

Прагнення здобути і утвердити незалежні держави поєднує Організацію Українських Націоналістів з хорватським націоналістичним рухом усташів. Друзями вважають керівника ОУН Андрія Мельника та лідера усташів Анте Павелича.

Саме у міжвоєнний період виникають перші українські організації в Хорватії. У 1922 р. в Загребі засновують українське товариство «Просвіта». Першим головою управи обирають Івана Будза, який згодом стає почесним головою, а «Просвіту» очолює легендарний Василь Войтанівський.

Народжений в Галичині, Василь Войтанівський у віці 28 років переїжджає до Загреба, де навчається, служить у війську та стає головою ОУН в Югославії. Через 10 років Василь одружується з хорваткою Влаткою Рожман. Дружина та двоє його дітей вільно володіють українською мовою.

У 1941-му році на території Хорватії, Боснії та Герцеговини проголошують Незалежну Державу Хорватія на чолі з Анте Павеличем. І саме Войтанівський вітає від імені українців по радіо державну незалежність Хорватії. В 1941-1945 pоках він керує Українським Представництвом в Незалежній Державі Хорватія та стає одним із засновників Українського легіону в Хорватії.

Український легіон вважався частиною хорватської армії – Домобранства, його вояки носили хорватську військову форму. Українські добровольці мали синьо-жовті пов’язки та нарукавні нашивки у формі білого щита з чорним тризубом. Передбачалося, що Легіон відправлять на Східний фронт, на територію України для участі у боях проти Червоної армії. Однак сподівання Войтанівського не здійснилися і Легіон направили в Боснію. У 1945 році югославські червоні партизани заарештували Василя Войтанівського та розстріляли. Також стратили його дружину та сина.

Антін Івахнюк (псевдо – Вуйко) – ще один із найвизначніших українських культурних діячів Хорватії. Громадський діяч і меценат. Член «Пласту» та товариства «Просвіта». Шкільний товариш Романа Шухевича, з яким працював у підпіллі. Після ув’язнення в Польщі за причетність до діяльності таємного гуртка в 1933 році Антін виїхав до Загреба, де заснував українське студентське товариство «Пробоєм» (згодом – «Дніпро»). Брав активну участь у громадському житті Хорватії, писав статті, інтерв’ю та рецензії. Через три роки після того, як у Загребі був арештований НКВС, емігрує до Канади.

Яків Гніздовський, американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець. У 1939–1944 рр. жив у Хорватії, навчався в Загребській академії мистецтв

Повоєнний час

П’ятдесяті роки стали найінтенсивнішим періодом міграції югославських українців, із яких близько 5 тис. виїхало за межі Югославії, і ще тисячі мігрували в її межах. Станом на 1961 р. русинів та українців залишилося 6290 осіб.

У травні 1972 року засновують Культурно-просвітнє товариство Русинів-Українців, яке від 2012 року носить назву Українське культурно-просвітнє товариство «Кобзар» Загреб. За 50 років своєї діяльності товариство очолювали Маркіян Ружичкий, Володимир Крайцар та діючий голова товариства  – Славко Бурда. Товариство підтримує збереження культурної спадщини, активно займається книговидавництвом.

Славко Бурда, український громадський діяч у Хорватії. Закінчив Заґребський університет. Активний учасник і організатор культурно-просвітнього життя української діаспори. Від 1983 р. – секретар культурно-просвітнього товариства Союзу русинів-українців Заґреба, від 1992 р. – голова Заґребського товариства русинів-українців Хорватії, член правління Союзу русинів-українців Хорватії, від 1995 р. – секретар Хорватсько-українського товариства, від 1997 р. – голова Українського товариства Загреба. Був членом редколегії часопису «Нова думка». Цього року УКПТ “Кобзар” почало видавати свій квартальник, часопис «Слово Кобзаря», а упорядник часопису – Славко Бурда. Був одним із організаторів і директором щорічної літньої школи мови та культури русинів і українців Хорватії. Організатор культурно-просвітніх заходів Союзу русинів-українців Хорватії, міжнародних конференцій, виставок, присвячених культурі України та діаспори, автор публікацій про діаспору

Взаємне визнання і незалежність

Хорватія була серед перших держав, які визнали незалежність України. Навзаєм Україна стала однією з перших країн-членів ООН, що визнала незалежність Хорватії.

Однак, війна Хорватії за незалежність проти агресії об’єднаних великосербських сил у 1991–1995 рр. знову принесла неспокій. Українці опинилися в епіцентрі боїв, оскільки воєнні дії охопили територію, де проживало 80 відсотків представників української діаспори.

Лише у Вуковарі за 86 днів облоги загинуло 132 і було поранено 270 русинів-українців, понад 300 було ув’язнено в сербських концтаборах, 500 вигнані з рідних місць, і ще 100 втекли від переслідувань. Загалом їхні відносні втрати за час цієї війни склали 3,5%, тобто навіть більше, ніж за роки Другої світової (2%), а вигнанці та біженці становили половину української діаспори.

Сербська агресія перервала навчання у кількох школах, де викладалась українська і русинська мова. Багато вчителів було вбито, вигнано чи зникло безвісти. Шкільні книжкові фонди і приміщення були зруйновані або пограбовані.

Таке ставлення сербів до українців і русинів пояснюється тим, що представники української діаспори взяли активну участь у захисті хорватської незалежності та її територіальної цілісності.

У складі хорватської армії воювало 410 русинів та українців, що становило найбільший відсоток військових порівняно з іншими національними меншинами.

Після Сербсько-Хорватської війни і донині

Учні Літньої школи русинів та українців Хорватії, Загреб, 1997

Відкриття пам’ятної дошки з нагоди 100-річчя переселення українців до Хорватії, Славонський Брод, вересень 2000 р.

Завершальний концерт Маніфестації з нагоди 100-річчя переселення українців до Хорватії, Славонський Брод, вересень 2000 р.

Вітання учасникам Маніфестації «100-річчя українців у Хорватії» від Світового Конґресу Українців

Згідно з офіційною статистикою, станом на 2001 р. у Хорватії залишилося 2337 русинів і 1977 українців.

Наступну хвилю міграції складали переважно люди в пошуках праці. У січні 2008 року в місті Славонський Брод була заснована Українська громада в Республіці Хорватія. Згідно з даними за 2021 рік, до складу організації входять 10 товариств із приблизно 800 членами і 150 осіб.

Після початку повномасштабної російської агресії проти України Хорватія прихистила понад 22 тисяч біженців. 8 травня 2022 року Прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович на знак підтримки України прибув з візитом до Києва та пообіцяв підтримку Президенту України Володимиру Зеленському. Хорватія послідовно підтримує Україну на її шляху до ЄС.

Сьогодні українці Хорватії мають свою Центральну бібліотеку русинів та українців у Загребі, українські відділення при хорватських школах, кафедру української мови та літератури на філософському факультеті Загребського університету.

СКУ щиро дякує шановному Славкові Бурді за допомогу в підготовці цієї статті.