Світова українська спільнота глибоко занепокоєна тим, що міжнародні спортивні та культурні інституції стрімкими темпами нормалізують участь Росії, незважаючи на те, що її геноцидна війна проти України триває за підтримки Білорусі. Те, що підноситься як адміністративна політика, насправді є відступом від принципів та небезпечною ілюзією «нормальності».
У світовому спорті ця тенденція є очевидною. Міжнародна федерація плавання (World Aquatics) допускає російських та білоруських плавців як «нейтральних» атлетів за дедалі менш суворими правилами. Міжнародна федерація дзюдо (IJF) наполягає на відновленні прав російських спортсменів, попри протести України. У тенісі російським та білоруським гравцям і надалі дозволяють змагатися під нейтральним статусом, що забезпечує їхню постійну присутність на міжнародній арені, попри розв’язану Росією війну.
Інші федерації наслідують цей приклад. Міжнародна федерація фехтування (FIE) проголосувала за повернення російських та білоруських фехтувальників, незважаючи на масовий спротив, що змусило Україну знятися зі змагань, аби не легітимізувати державу-агресора. Всесвітня федерація тхеквондо (World Taekwondo), Міжнародна федерація спортивної стрільби (ISSF) та інші організації знову відкривають або обговорюють шляхи для участі «нейтральних» спортсменів. Москва миттєво використовує ці рішення як доказ того, що «світ уже пішов далі».
У 2022 році позиція світу була зовсім іншою. Тоді глобальний спортивний рух визнав, що повномасштабне вторгнення Росії неможливо відокремити від міжнародних змагань. Державу, яка руйнує міста й тероризує мирне населення, не можна було вітати знову так, ніби нічого не сталося. Сьогодні ця рішучість слабшає, і Кремль вишукує будь-яку шпарину, яку можна перетворити на зброю.
Тим часом ціна війни очевидна по всій Україні. Спортивні комплекси, школи, басейни, стадіони та громадські центри лежать у руїнах. Спортсмени тренуються під звуки повітряних тривог, в умовах відключень світла, ракетних ударів та вимушеного переселення. Багато молодих українських атлетів, майбутніх олімпійців, паралімпійців, тренерів та громадських лідерів були вбиті. Їхня відсутність є безповоротною.
На тлі цієї реальності повернення російських та білоруських прапорів, гімнів чи державної символіки – це не нейтралітет. Це нормалізація. Росія продовжує жорстоку війну, яка супроводжується масовими жертвами серед цивільного населення, депортацією дітей та обґрунтованими звинуваченнями у воєнних злочинах. Білорусь залишається активним спільником. Послаблення відповідальності зараз дає сигнал, що агресія може виявитися тривалішою за принципи.
Президент СКУ Павло Ґрод попередив, що повернення російських та білоруських спортсменів безпосередньо грає на руку стратегії Москви.
“Кожне повернення, кожен відновлений символ стає матеріалом для кремлівської пропагандистської машини, – заявив Ґрод, зазначивши, що ставлення до Росії як до “нормального” учасника в часи, коли вона вчиняє звірства, – відбілює імідж держави-агресора та підриває цінності, які міжнародні інституції зобов’язалися захищати”.
Спорт завжди претендував на те, щоб відстоювати щось більше, ніж просто суперництво. Ці принципи мають найбільше значення саме в моменти морального вибору. Збереження заборони на участь Росії та Білорусі на державному рівні залишається одним із найдієвіших мирних інструментів, доступних демократичному світу. Це підтверджує, що агресія тягне за собою наслідки, і що знищення націй та культур не буде нормалізовано.
Урок XX століття зрозумілий: коли агресія залишається непокараною, вона повертається. Дозволити Росії повернутися у світовий спорт, поки на Україну все ще падають бомби, – це не примирення, це капітуляція перед мораллю.
Світовий Конґрес Українців закликає міжнародні федерації, культурні інституції, уряди, спонсорів, спортсменів та громадянське суспільство чинити опір нормалізації російської війни та закрити будь-які шляхи для зловживання спортом і культурою з боку Кремля. Федерації повинні дотримуватися та посилювати заборони; уряди – забезпечувати політичну підтримку; спонсори – відмовлятися фінансувати відбілювання репутації агресора; спортсмени – солідаризуватися зі своїми українськими колегами, чиї тренувальні бази стали мішенями.
Історія запам’ятає, хто стояв непохитно, коли принципи почали руйнуватися, а хто дозволив агресорам повернутися на стадіон, поки жертви все ще ховали своїх загиблих.
Фото: DepositPhotos
