СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

“Зруйнована, але незламна”: проєкт про воєнну Харківщину

#DefeatRussia
August 10,2023 508
“Зруйнована, але незламна”: проєкт про воєнну Харківщину

Громадська організація “Харківський прес-клуб” створила проєкт про воєнні злочини росіян у Харківській області. “Харківщина: зруйнована, але незламна” – це історії про “Шрами” війни та “Сліди” людяності. Створення циклу фільмів підтримало посольство Сполучених Штатів Америки в Україні. 

Цикл фільмів під загальною назвою «СЛІДИ/SCARS» — це розповіді про наслідки війни на Харківщині. У межах реалізації проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна» документалісти Громадської організації «Харківський прес-клуб» занотовують спогади про «сліди та шрами» воєнних злочинів, скоєних російськими окупантами на Слобожанщині. Керівник Харківського пресклубу Олександр Швець та координатор Геннадій Хомік розповіли про важливість проєкту для регіону кореспондентові АрміяInform.

— Розкажіть, будь ласка, про мету і завдання проєкту. Як виникла його ідея?

— Ідея проєкту з’явилася під час тривалої дороги 24 лютого 2022 року, коли я перевозив свою тримісячну онуку з Харкова до західного кордону України, — розповідає Олександр Швець. — Дорога була важкою, їхали дві доби. Й упродовж цих двох діб я думав про те, як ми, журналісти, можемо долучитися до боротьби з російським фашизмом, що прийшов на нашу землю.

Чим можуть допомогти журналісти під час війни? Інформувати, документувати, пояснювати. Виникла ідея поєднати ці три опції, створивши проєкт, який буде не тільки документувати події, а й показувати та пояснювати широкому загалу — як українській громадськості, так і зарубіжній, — що насправді відбувається в Україні внаслідок російської агресії. З огляду на це у фокусі опинилися злочини російських окупантів на українській землі та історії людяності українців, життя яких зруйнувала війна.

— Як швидко вдалося перейти від початкового задуму до практичного втілення проєкту?

— Ідеєю я поділився з колегами, з Геннадієм Хоміком одразу після повернення до Харкова. Однак перші місяці потрібно було вирішувати невідкладні питання — евакуювати людей, інформувати харківців про поточні події, підтримувати журналістів, які втратили роботу. Тому спочатку ми зосередилися на таких питаннях, як підтримка роботи Харківського пресклубу та мережі місцевих медіа Харківської області Gromada Group, які вже працювали у багатьох громадах регіону й ще до широкомасштабного вторгнення стали помітним гравцем інформаційного поля Слобожанщини.

Коли ж нагальні питання вдалося вирішити, у травні 2022 року ми доволі швидко підготували проєкт і подали його на конкурс до Фонду сприяння демократії при посольстві Сполучених Штатів Америки в Україні. Розгляд заявки був досить тривалим, однак нас підтримали, і з травня 2023 року розпочалася безпосередня робота над циклом фільмів.

— Що саме передбачає проєкт?

— За задумом це має бути 60 відеоісторій, фактично документальних фільмів, які розповідають про злочини рашистів на Харківщині, — розповідає Геннадій Хомік. — Від самого початку ми планували випуск двох версій — української та англомовної. Бо не менш важливим є інформування світової спільноти про події в Україні, зокрема на Харківщині. Цю важливу в регіоні справу ніхто не може зробити краще за нас. До нашої думки прислухалися у Фонді сприяння демократії і підтримали проєкт.

— Географічні межі проєкту — Харківська область. Чому цей регіон, у чому його особливість?

— Географічне розташування нашого регіону стало для нього певним вироком, — зазначає керівник організації та проєкту Олександр Швець. — Величезний за протяжністю спільний кордон Харківщини з російською федерацією призвів до того, що окупанти в перші ж дні війни захопили значну частину території області, бомбардували обласний центр. Російські війська окупували понад третину регіону і були тут значно довше, ніж у Київській, Чернігівській, Сумській областях. Тому посилена увага до Харківщини цілком виправдана.

Крім того, ефективній праці в Харківській області сприяв потенціал створеної команди місцевих журналістів. Ми вже багато років працюємо на Харківщині, добре знаємо регіон. До знімальних груп, які беруть участь у проєкті, входять оператори, журналісти, режисери, які постійно працюють на території області, знають місцевість і людей. Тому наш вибір виправданий, однак у планах — приділити увагу іншим регіонам, масштабувати задум. Якщо проєкт буде успішний на території Харківщини, то ми запропонуємо розширити його на інші регіони країни.

— Які характерні риси, особливості відрізняють саме Харківщину від Чернігівщини, Сумщини, Запоріжжя, Херсонщини, Донбасу?

— Звірства росіян — це спільна риса для всіх окупованих територій, бо криваве обличчя загарбників проявилося скрізь однаково. Тому я не бачу принципових відмінностей між Харківщиною, Сумщиною чи Донбасом, — розповідає Олександр Швець. — Російські окупанти поводилися однаково і на півночі, і на півдні, і на сході України. У Харківській області, наприклад, відомо майже про три десятки катівень. І те саме ми бачимо в інших регіонах, окупованих громадах. Як і на території інших регіонів України, більшість мешканців Харківщини вкрай негативно поставилася до російських загарбників. Тобто більше схожого, ніж відмінного.

— Хто працює над проєктом, якою є команда?

— Наша друга місія, яку ми поставили перед собою, полягає в підтримці представників медіа, які втратили роботу і не змогли з відомих обставин працювати, — зазначає Олександр Швець. — За час окупації перестали працювати більшість телевізійних компаній Харкова та області. Тому багато журналістів, операторів, режисерів просто залишилися без засобів для існування. Ми поговорили з багатьма із тих, хто залишився в Харкові і був готовий приєднатися до проєкту. Це фахівці, які працювали на харківських і загальноукраїнських телеканалах. Зараз ми створили вже більше шести знімальних груп, підходимо до створення восьми. Кожна з них має журналіста, оператора, монтажера і режисера. Завдяки такому підходу нам вдається дотримуватися зобов’язань перед партнерами — на сьогодні створено 12 телевізійних відеоісторій двома мовами про життя громад в умовах війни та про злочини російських окупантів.

— Власне до сюжетів фільмів: як ви їх знаходите і відбираєте?

— Продюсерський і журналістський досвід дозволяють швидко обрати тему, героїв і почати зйомку. Телевізійні групи пропонують тематику і сценарний план, добирають учасників. Ми пропозиції погоджуємо, і починається робота. Рідше ми як організатори проєкту пропонуємо щось самі, адже на місці, ближче до передового краю, завжди видніше актуальність і потенційну можливість відпрацювати тему. До того ж війна триває і часто до населеного пункту не можна доїхати, хоча з героями сюжетів вже є домовленість, або вони через обстріли змінили місце проживання… Тож завдяки контакту журналістів виходить продуктивна співпраця. Загалом ми маємо своє бачення ситуації та актуальності тем для нашого регіону, але дослухаємося до пропозицій своїх журналістів, ураховуємо події у громадах. Зважаючи на нову інформацію, ухвалюємо рішення про зміни до плану зйомок, віддаємо перевагу тим матеріалам, які набули актуальності, більш цікаві та вражаючі.

— Із цих 12 фільмів, про які ви згадали, який найцікавіший, найяскравіший?

— Один із перших фільмів проєкту присвячено Почесному консульству Албанії в Україні. Коли почалося широкомасштабне російське вторгнення, Албанія в перші ж дні засудила агресію і назвала росію ворогом цивілізації. Вулицю албанської столиці Тирани, на якій розташоване російське посольство, одразу перейменували на вулицю Вільної України. Того ж дня росіяни обстріляли Почесне консульство Албанії у Харкові, а ще за кілька днів і будинок консула. Така ось рашистська відповідь. Цю історію ми показали у відеосюжеті, й вона має велику кількість відгуків.

Є багато інших яскравих історій, як уже відзнятих, так і таких, що перебувають у роботі — про знищення Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди та Музею авіації Харківського авіаційного заводу, про людей з Північної Салтівки — району Харкова, який найбільше в місті постраждав від російських обстрілів. Там були будинки, у які влучало по 30 ракет на день!

Ми показуємо долі конкретних людей, закладів, установ…

— Ви згадали про реакцію на фільм про бомбардування консульства Албанії. А яким взагалі є відгук на проєкт? Яка авдиторія реагує активніше — світова на англомовну версію чи українське суспільство на українськомовну?

— У перші ж години після розміщення чергового фільму на наших ресурсах кількість переглядів могла сягати 2,5 тис., — відповідає Геннадій Хомік. — Це доволі високий показник, і, думаю, він зростатиме. Звісно, найбільше болю завдано нам, тож українськомовна версія поки що має більше переглядів. Але й англомовні фільми теж знаходять своїх глядачів. Їх дивляться наші земляки, які колись виїхали за кордон, наші друзі й партнери по боротьбі за волю та правду серед інших країн світу.

Відзначимо увагу до проєкту з боку представників місцевого самоврядування, органів державної влади. Вони намагаються сприяти проведенню зйомок і популяризації фільмів, бо розуміють їх важливість. Нас підтримують журналісти інших регіональних і українських медіа. На двох презентаціях проєкту, які ми провели, були представники різних ЗМІ, в тому числі й локальних, які розповідають про наш проєкт і випущені фільми мешканцям області.

Переконаний, що проєкт підтримають заклади освіти та культури — ми вже з осені плануємо проводити презентації та покази фільмів. Виїзди до громад області з презентаціями про героїв і жертви російської агресії вже зараз підтримують на всіх рівнях. Буквально всі, до кого ми звертаємося, бачать нашу роботу і висловлюють готовність допомогти або взяти участь. Наприклад, керівник Харківського театру музичної комедії Ігор Коваль запропонував залучати до презентації акторів театру.

— А місцеві жителі?

— Люди дуже охоче йдуть на контакт, пропонують свої історії, розповіді про рідних. Вони готові брати участь у проєкті, хочуть зніматися, розповісти про пережите.

— Назва англомовної версії проєкту — SCARS, тобто «Шрами», тоді як української — «Сліди». Чому так?

— Йдеться про смисловий переклад, — розповідає Олександр Швець. — Взагалі офіційна назва проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна». Однак коли ми почали обговорювати художню частину, то вирішили, що, по-перше, це має бути одне слово, спроможне якомога емоційніше вплинути на глядача. Зрештою вирішити англійською мовою назвати проєкт «Шрами», а українською — «Сліди». На думку наших творчих груп, саме ці дві назви якнайкраще відповідають на запити української й англомовної аудиторій.

Це не нова історія, ми знаємо, що дуже часто і голлівудські фільми, і фільми BBC, документальні, наприклад, англійською мовою мають одні назви, а в перекладі називаються зовсім інакше. Робиться це для того, щоб найефективніше достукатися до якомога ширшої аудиторії.

Ідея назви в тому, що українській аудиторії не потрібно пояснювати, які сліди лишає війна. Тому не варто емоційно перевантажувати назву, треба зробити її спокійнішою, нейтральнішою. Натомість для іноземних глядачів варіант «Шрами» відразу занурить їх у контекст, щоб вони сильніше на психоемоційному плані відчули, що саме переживають зараз українці.

Антон Печерський, Кореспондент АрміяInform

Зробити донат ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШІ НОВИНИ