Війна Росії проти України має вимір, який рідко потрапляє в новини так само часто, як бойові дії, – боротьбу за розуми людей у тих країнах, від готовності яких і надалі підтримувати Україну залежить дуже багато. Ведуть цю боротьбу не тільки дипломати чи великі медіа, а й українські громади за кордоном – часто без спеціальних ресурсів, покладаючись на щоденний моніторинг, особисті контакти з журналістами та власну репутацію.
Інформаційні атаки Кремля рідко бувають випадковими. Вони з’являються тоді, коли в країні перебування назріває конкретне політичне рішення – новий пакет санкцій, дискусія в парламенті, візит політика, – і мають на меті вплинути саме на це рішення. Тому й реакція громади має бути вибірковою: не на кожну провокацію варто витрачати сили, а от там, де на кону стоїть реальне рішення або де місцева преса не має доступу до перевіреної інформації, включення громади може бути вирішальним.
Ця тема стала особливо на часі напередодні Дня Незалежності: саме на заходи з нагоди 24 серпня традиційно приїжджають представники уряду та відомі політики Португалії, і громада планує скористатися їхньою присутністю, щоб напряму порушити санкційне питання.
Це перший текст із серії, у якій ми розпитуємо представників українських громад у різних країнах і на різних континентах про їхній досвід протидії дезінформації. У другій частині – розмова з Дзвінкою Качур, регіональною Віцепрезиденткою Світового Конґресу Українців (СКУ) в Африці та співзасновницею Української асоціації в Південно-Африканській Республіці (УАПАР). А починаємо з Південної Європи.
Про те, як ця боротьба виглядає зсередини Португалії, розповів Павло Садоха, Віцепрезидент СКУ у Південній Європі та голова Спілки українців Португалії.
Меседж, що не змінюється
За словами Садохи, риторика Кремля залишається практично незмінною ще з 2014 року, а подекуди й апелює до подій Революції Гідності: наратив про “українських нацистів”, які нібито захопили владу і від яких Росія хоче “звільнити” українців. Змінюються лише приводи для того, щоб цей меседж прозвучати знову.
Цього року одним із таких приводів стало загострення польсько-українських відносин, яке підхопили певні політичні сили в Польщі. Цікаво, що навіть країни, які напряму в цій дискусії не зацікавлені – наприклад, Португалія – воліють її не порушувати, побоюючись, що це “відкриє скриньку Пандори” й підніме болючі теми стосунків з іншими сусідніми державами, зокрема пов’язані з колоніальним минулим.
У португальських медіа прокремлівські коментатори продовжують тиражувати тезу про те, що Захід нібито воює проти Росії руками України, а самих українців намагаються представити носіями крайньоправої ідеології. Додатковим каналом поширення таких меседжів у Європі, за спостереженнями Садохи, слугує й Російська православна церква, яка просуває наратив про переслідування РПЦ в Україні.
Найактуальніша тема інформаційних атак сьогодні – це 21-й пакет санкцій проти Росії. За словами Садохи, саме зараз Португалія, Німеччина, Австрія та особливо Греція виступають за пом’якшення частини обмежень – зокрема тих, що стосуються імпорту окремих видів риби до Португалії. Уже почалася інформаційна кампанія, яка намагається переконати європейців, що війна завдає їхнім економікам надто великої шкоди.
Завдання громади в цій ситуації, наголошує Садоха, – не заперечувати очевидне (економічні втрати справді є), а показувати перспективу: перемога України звільнить Європу від багаторічного економічного шантажу з боку Росії і дозволить збудувати нову архітектуру економічної безпеки континенту.
Де і як говорити
Як приклад конкретної інформаційної операції Садоха згадує історію з вивезенням дітей до табору в Криму. За його оцінкою, розрахована ця акція була не так на португальську аудиторію, як на демонстрацію того, що навіть діти з країн НАТО нібито почуваються в Криму безпечно.
Громада виявила цю інформацію завдяки постійному моніторингу. За словами Садохи, вони щодня відстежують публікації кремлівських агентів, сайти Російської православної церкви та російського посольства. Виявивши спробу вплинути на громадську думку, громада реагує спростуванням.
Окрему увагу Садоха приділяє Комуністичній партії Португалії, яка, за його словами, свідомо проводить акції для зниження підтримки України. Найдієвіший спосіб протидії тут – ідентифікація першоджерела: коли вдається довести, що та чи інша теза походить із конкретного пропагандистського ресурсу РФ, а не підкріплена реальними даними, це саме по собі є найкращим спростуванням.
Українськомовні ресурси громади, зазначає Садоха, португальці просто не читають. Тому основна комунікаційна робота ведеться португальською мовою. Громада створила фейсбук-групу “Українці в Португалії” з аналітичними матеріалами вже португальською, а сам Садоха веде блог у популярному виданні Observador, де публікує матеріали на актуальні теми – наприклад, нещодавно роз’яснював українську позицію щодо польсько-українських відносин, свідомо уникаючи заглиблення в історичні суперечки й фокусуючись на ризиках для загальноєвропейської стабільності.
Важливий канал – телебачення й радіо: за словами Садохи, у європейських країнах саме традиційні медіа досі викликають більше довіри, ніж соціальні мережі, тому громада активно запрошує журналістів на свої заходи й дає інтерв’ю, коли з’являється привід.
На рівні ухвалення політичних рішень громада співпрацює з парламентською групою дружби Україна–Португалія – за словами Садохи, майже весь її склад 24 серпня, у День Незалежності, вирушить до Києва.
Тим українським громадам за кордоном, які лише вибудовують комунікацію з місцевими медіа, Садоха радить не боятися здаватись надто наполегливими: писати журналістам, розповідати про свою активність, бути помітними. За його спостереженням, навіть невелика громада привертає увагу медіа, якщо в ній є люди, що послідовно та системно доносять позицію – а не одна людина, яка виступає час від часу.
Медіа, додає він, і самі часто шукають інформацію про те, як українці інтегруються в місцеве суспільство, тож важливо мати напоготові контактну особу, яка користується довірою і добре орієнтується в позиції як громади, так і України загалом.
Не кожна теза потребує реакції. Садоха розрізняє випадки, коли інформаційний вплив здатен реально позначитися на політичному рішенні – і тоді реагувати варто активно, – і ситуації, коли спростування вже й так забезпечують інші джерела. Так, тему російського наступу в Україні громада свідомо залишає воєнним журналістам, які працюють безпосередньо на місці: тут підсилення від діаспори не потрібне.
Натомість там, де в місцевої преси немає доступу до достовірної інформації, громада бере ініціативу на себе – доповнюючи медійний простір фактажем, якого бракує.
Фото: DepositPhotos
