Російська “дитяча дипломатія” – інструмент війни: що можуть зробити українські громади

Наприкінці липня 2026 року одна із шкіл в Південній Африці опублікувала у соцмережах допис про перемогу свого учня у фотоконкурсі, організованому в Росії за співфінансування президентського фонду. 

На фото – південноафриканський школяр у російській військовій формі на тлі військової техніки, поруч – зображення, що зневажливо трактує український прапор. 

Інцидент викликав занепокоєння Української Асоціації в Південно-Африканській Республіці (УАПАР), яка закликала владу країни розслідувати обставини поїздки та призупинити участь школярів у подібних програмах у Росії, доки не буде гарантій, що вони не використовуються для військової пропаганди, легітимізації насильства чи ідеологічного впливу.

Публікація, задумана як привід для гордості за досягнення дитини, натомість оголила механізм Росії, який роками працює значно ширше, ніж один навчальний заклад чи одна країна.

В інтервʼю для Світового Конґресу Українців Катерина Рашевська, експертка з міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, розповіла про те, що насправді стоїть за подібними “дитячими дипломатичними” ініціативами Росії й які правові та практичні кроки можуть робити українські громади, щоб протидіяти.

Частина системи

Історія школяра з ПАР – не помилка чи випадковість, а фрагмент масштабної пропагандистської кампанії, яку Росія маскує під культурний обмін або “дитячу дипломатію”, каже Рашевська. Мета такої політики – легітимізація агресії проти України та відбілювання воєнних злочинів шляхом просування альтернативного тлумачення подій так званої “спецоперації”.

Механізм працює через фонди президентських грантів, культурних ініціатив, мережу “Русских домов” за кордоном. Формати конкурсів варіюються залежно від регіону: у державах ЄС це частіше есе чи короткі відео, у випадку з ПАР – фотоконкурс. Але приз для переможців незмінний – поїздка на територію Російської Федерації, а раніше – відпочинок у таборі “Артек” в окупованому Криму, який перебуває під санкціями значної кількості юрисдикцій, включно з ЄС, Великою Британією та Канадою.

Через активізацію українських сил безпеки та оборони на кримському напрямку частину заходів перенесено на територію самої Росії – зокрема до Челябінська, а також до Білорусі й Північної Кореї. Рашевська зауважує, що паралельно з фотоконкурсом у ПАР зараз триває міжнародна зміна за участю дітей з КНДР, Росії та вперше – Китаю у таборі “Сондовон” (Вонсан, КНДР); чи возять туди українських дітей з окупованих територій, наразі невідомо, оскільки після попередніх скандалів організатори стали значно обережнішими й намагаються приховувати деталі про такі заходи.

“Південна Африка – лідер свого регіону та член БРІКС, об’єднання, яке сьогодні має зростаючий геополітичний вплив. Саме тому для Росії було важливо привезти бодай кількох південноафриканських дітей, навіть якщо йдеться про поодинокі випадки. Це дозволяє Москві демонструвати такі поїздки як нібито легітимні культурні обміни чи прояви “дитячої дипломатії”, – пояснює Катерина. 

Пізніше саме такі випадки використовуються як доказ того, що до Росії приїжджають діти “з усього світу”, а отже її культурні програми нібито є позбавленими політичного підтексту.

Це допомагає Росії розмивати межу між законними міжнародними культурними обмінами та незаконними програмами вивезення українських дітей із окупованих територій. Саме тому Кремль активно просуває тезу про те, що “культура – поза політикою”.

Експертка звертає увагу, що саме цю риторику повторювали представники школи в ПАР, пояснюючи поїздку школяра. Однак, наголошує вона, присутність окремих дітей із інших країн не означає підтримку таких програм їхніми державами.

“Те, що громадяни певних держав перебувають на території Російської Федерації, жодним чином не віддзеркалює офіційну позицію США, Норвегії чи будь-якої іншої держави”.

Попри схожість методів, із погляду міжнародного права мілітаризація українських та іноземних дітей – елементи різних політик, пояснює Рашевська.

За її словами, щодо українських дітей Росія, як держава-окупант, несе зобов’язання не лише за міжнародним правом прав людини та Конвенцією ООН про права дитини, а й за нормами міжнародного гуманітарного права. Саме тому їхня мілітаризація, русифікація та ідеологічна індоктринація є абсолютно забороненими та за певних обставин сягають порогу воєнних злочинів. Така культурна асиміляція спрямована на знищення України як суверенної держави та підкорення української нації.

Натомість щодо дітей із Південної Африки чи інших держав Росія не виступає окупаційною владою, тому кваліфікувати подібні випадки як воєнні злочини буде значно складніше.

“Коли ми говоримо про дітей із Південної Африки чи будь-якої іншої нейтральної держави, Росія повинна дотримуватися норм міжнародного права прав людини, зокрема Конвенції про права дитини.”

Водночас експертка не виключає інших правових оцінок. Вона звертає увагу на звіт незалежних експертів ОБСЄ, оприлюднений 9 липня, який дійшов висновку, що систематична мілітаризація та ідеологічна індоктринація українських дітей може становити злочин проти людяності. Теоретично схожі питання можуть виникнути і щодо іноземних дітей. Однак, наголошує Рашевська, ці дві політики мають різну мету, а отже й різну правову оцінку.

“Одна політика спрямована на культурну асиміляцію, русифікацію та викорінення української ідентичності. Інша – на інструменталізацію дитинства для легітимізації російської агресивної війни.”

Діти – майбутній резерв війни

Значно більш недооціненим є інший ризик, каже Рашевська. Росія може використовувати такі програми як інструмент довгострокового впливу, формуючи за кордоном майбутній кадровий резерв і позитивне ставлення до власної армії.

“Такі заходи можуть бути спрямовані на формування резерву для майбутнього найманства. У такому разі ми вже говоримо про підготовку до нової агресивної війни.”

На початку року влада Південної Африки вже повертала своїх громадян, яких Росія завербувала під приводом цивільної роботи, а фактично відправила воювати проти України. Саме тому, вважає експертка, дитячі програми не можна розглядати окремо від ширшої російської стратегії.

“Ймовірно, Російська Федерація просто готує собі пул людей, які наступного разу повірять у легенди про навчання чи тренування в Росії, а насправді будуть кинуті у м’ясорубку війни,” – каже Катерина.

У Південній Африці найманство криміналізоване ще з 1998 року, а щодо осіб, які організовували участь громадян країни у війні на боці Росії, вже відкрито кримінальні провадження.

Саме тому влада ПАР могла б розглядати такі дитячі програми не лише як питання освіти чи міжнародних культурних зв’язків, а й як потенційний елемент підготовки до майбутнього вербування громадян країни для участі у війнах Росії, каже експертка. 

Однією з небагатьох країн, яка вже відреагувала на подібні російські програми на законодавчому рівні, стала Естонія.

Наприкінці 2024 року країна запровадила обмеження на участь дітей і молоді до 21 року в заходах у Росії, Білорусі та на окупованих українських територіях, якщо вони спрямовані на виправдання російської агресії, популяризацію служби в російській армії чи просування кремлівської пропаганди.

За словами Рашевської, це приклад того, як можна поєднати захист дітей із повагою до свободи пересування.

“Свобода пересування не є абсолютною. Якщо держава розуміє, що такі заходи можуть становити загрозу її національній безпеці, вона має право їх обмежувати.”

Закон передбачає відповідальність для батьків, а його дія поширюється не лише на громадян Естонії, а й на іноземців, які постійно проживають у країні. На думку експертки, такий підхід міг би стати прикладом і для інших демократичних держав.

Практичний гайд: як реагувати громадам 

Українські громади можуть ефективно реагувати на подібні інциденти, якщо будуватимуть адвокацію на трьох ключових аргументах, каже експертка.

• Апелюйте до міжнародного права

Російські “культурні” поїздки не є нейтральними. Вони можуть порушувати права дитини, гарантовані Конвенцією ООН про права дитини, а також міжнародним правом прав людини.

Крім того, Росія порушує статтю 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка забороняє пропаганду війни.

“Росія ніколи не назве свою агресивну поведінку війною. Саме тому діти фактично стають об’єктами пропаганди, яку міжнародне право абсолютно забороняє”, – каже Катерина.

• Нагадуйте про окупацію українських територій

Якщо такі поїздки відбуваються до окупованого Криму чи інших окупованих територій України, вони суперечать міжнародній політиці невизнання російської окупації та порушувати українське міграційне законодавство.

Навіть якщо захід проходить на території Росії, участь у ньому незаконно вивезених українських дітей фактично легітимізує наслідки окупації.

• Руйнуйте міф про “культуру поза політикою”.

За словами Рашевської, Росія десятиліттями використовує культуру як інструмент державної політики.

“У російських доктринальних документах прямо зазначалося, що культура розчищає шлях для російської зброї.”

Саме тому так звана “дитяча дипломатія” не може розглядатися окремо від повномасштабної війни, яку веде Росія.

Експертка звертає увагу ще на одну закономірність: російські програми часто орієнтовані на дітей із соціально вразливих родин або невеликих населених пунктів. Для них перемога у міжнародному конкурсі та безкоштовна поїздка можуть здаватися унікальним шансом.

Саме тому, переконана Рашевська, головним інструментом протидії має бути не лише реакція після таких випадків, а й системна просвітницька робота з батьками та школами.

“Батьки мають поставити собі просте запитання: якщо Росія повністю оплачує такі поїздки, яку вигоду вона від цього отримує? Безкоштовний сир буває лише в мишоловці.”

Також читайте: Викрадення майбутнього: Головне з вебінару СКУ про довготривалі наслідки депортації українських дітей Росією