З історика в оператори дрона: інтервʼю з захисником “Туристом”

Ініціатива Unite With Ukraine Світового Конґресу Українців продовжує серію інтервʼю з українськими захисниками “Frontline Voices” – професійними військовими й цивільними, які доєднались до лав війська. Цього разу журналісти поговорили з Віталієм “Туристом” – оператором дрона. 

Розкажіть трошки про себе та Ваш досвід участі в бойових діях. Яким було ваше 24-го лютого?

Мене звати Віталік, мені 24, я з Дніпра, але до початку повномасштабної війни я проживав у Львові. Я мобілізувався в день початку повномасштабної війни, зранку 24-го лютого я вже був у військкоматі. Перший рік прослужив у піхоті, а потім, після поранення, перевівся у підрозділ аеророзвідки, наразі займаюся FPV дронами. 

Яким було моє 24 лютого? Прокинувся, зрозумів що почалася Велика війна й усвідомив, що моє місце, як і місце всіх інших чоловіків України, зараз має бути на фронті. Одразу пішов із товаришем у військкомат. Ми обидва зараз продовжуємо працювати на фронті, але в різних напрямках. З обома все добре. 

Як Ви можете оцінити теперішню ситуацію на фронті? Які найбільші виклики стоять перед Вашим підрозділом зараз?

Звичайно, всім військовим зрозуміло, що ситуація доволі складна, оскільки ворог постійно вчиться, навчається, і вже немає такого слабкого ворога-росіянина, який був на початку повномасштабного вторгнення. І, на жаль, це співпадає по часу із виснаженням наших сил та затримкою підтримки від наших західних союзників в контексті озброєння та дозволу на використання цього озброєння. Ситуація складна, але контрольована. 

Перед моїм підрозділом, як і перед більшістю інших, стоїть завдання перебувати в обороні й стримувати ворога, не давати йому просунутись далі, вглиб нашої території, адже щоденно на всіх напрямках відбуваються штурми. Ворог для цього не жаліє ані сил, ані засобів, ані людських життів своїх громадян. Наша основна задача зараз — не допускати подальшого просування. 

Як історик за освітою чи можете ви розповісти, які уроки з нашої історії, на Вашу думку, українці повинні винести, щоб побудувати краще майбутнє?

Таких уроків багато в українській історії, але я б визначив два основних: по-перше, росіяни ніколи не були нам братами й друзями, і треба завжди пам’ятати, що росія наш ворог в усіх планах, від культурного, економічного, політичного до військового. По-друге, в усі часи (від Київської Русі, доби козаччини, доби визвольних змагань (1917-1921), у нас завжди були проблеми з внутрішньою єдністю в країні. Оцей урок треба особливо позначити, адже без єдності ми не зможемо перемогти, як це не змогли зробити наші пращури. 

Як ви думаєте, які історичні події чи постаті можуть стати символами для нових поколінь українців?

Новому поколінню українців, які зараз підростають, важливо пам’ятати вчинки тих людей, які зараз боронять їхню свободу. Тому, моральними символами повинні ставати сучасні українські військові, люди, як поклали життя за Україну, які борються за Україну, які відзначились в якихось героїчних подіях. Мусимо пам’ятати тих, хто боронив Азовсталь чи Бахмут, тих, хто був на Авдіївському напрямку чи, навпаки, звільняв окуповані українські території, від Херсона і Харківщини до Київщини й так далі. Для молодого покоління українців, саме наше покоління, яке воює, має стати моральними авторитетами. І, звісно, не забувати тих історичних постатей, які так само боролися за наше майбутнє, яке ми маємо зараз, за незалежну Україну, і бачили Україну саме незалежною державою. 

росія — наш Карфаген? Як ви вважаєте, чи лише у випадку повного руйнування цієї держави, Україна зможе спокійно існувати без ризику повторних спроб вторгнення?

Я б погодився, але ми не живемо в часи Риму і Карфагену, тому цілковито знищити в наші часи якусь державу нам не вдасться, як би ми не намагались. Винищити росіян як народ це було б геноцидом. Тому, незважаючи на те, що росіяни – наші вороги, не хотілося б ставати катом для них всіх, звісно, окремі мусять понести покарання. Загалом, треба бути реалістом і розуміти, що знищити Росію ми не зможемо, тому наша задача зараз полягає в тому щоб вибороти українську незалежність і щоб Україна стала сильніша за Росію. Тільки таким чином Росія не буде мати інших спроб вторгнутися чи посилити свій вплив на наших теренах. Знищити Росію ми не зможемо, але зробити її слабкішою, а Україну сильнішою – так.

Якою Ви бачите роль України на світовій арені після війни?

Хотілося б бачити Україну на світовій арені у випадку перемоги. В Україні зараз є надзвичайний потенціал, і дуже не хотілося б його втратити. Війна це завжди розвиток і прогрес, а в майбутньому Україна може стати одним зі світових лідерів по виробництву дронів або безпілотних комплексів, не тільки для військового призначення, а й для аграрного чи медичного. У нас для цього є люди й потужність. Це могло б бути місце у світовій економіці, яке Україна могла б зайняти. 

Загалом, звісно, хотілося б бачити Україну на світовій арені повноцінною незалежною державою демократичного устрою із сильною економікою, членом НАТО і Євросоюзу. 

Яким Ви бачите майбутнє України після перемоги у війни?

Дуже неоднозначно. Я думаю, що зараз у нас є дуже великий ризик втратити той потенціал, який ми маємо нині й можемо мати в майбутньому через одвічні політичні українські проблеми такі як корупція і т.д.. Це мої особисті переживання, цього, звісно, не хотілося б. Я мрію, щоб Україна стала повноцінною європейською країною, сильною в усіх сенсах. 

Ви багато подорожували. Які країни Ви відвідали, і чи відзначили ви для себе там щось таке, що може бути корисним для України?

Я був у 27 країнах, це переважно Північна Європа, Центральна Європа, Балкани, ще був в Ісландії, Іраку, Туреччині… Загалом, світ неоднорідний, завжди є чому вчитися. В чомусь Україна краще за країни Євросоюзу, в чомусь гірша. Завжди є ідеали, до яких ми можемо прагнути, але Україна доволі самобутня, і не всі практики, наприклад, європейських країн нам повноцінно підходитимуть. Ми можемо зробити, винайти й запровадити щось своє, а можемо запозичити щось у європейських демократій і підлаштувати під свій лад. Це може ще краще спрацювати для України й українського майбутнього. 

Нещодавно, Світовий Конґрес Українців передав вам дрони. Чи не могли б ви розповісти про важливість цієї передачі? Наскільки, на вашу думку,  ці дрони будуть корисними для вас у виконанні бойових завдань?

Звичайно, це надзвичайно важливо. В тих умовах, в яких ми зараз знаходимося, а саме в умовах дефіциту снарядів для артилерії, мінометів тощо, FPV дрони стають чи не одним з основних засобів ураження. Навіть, якщо ми візьмемо західні OSINT-розслідування по втраті техніки та особового складу росіян, то там можна чітко побачити, що левова частка з цього – це заслуга уражень дронами. Відповідно, 100 переданих дронів від СКУ – це 100 потенційних цілей для ураження.  

Що ще, на Вашу думку, потрібно для ефективнішої боротьби на фронті?

В першу чергу, нам потрібні люди. Будь-яка зброя не працює і не стріляє без людей. Відповідно, яка б в нас не була зброя, якщо в нас нема людей, то сенсу від цієї зброї буде нуль. І це поки що основна наша проблема. Друга проблема – це затримка західної допомоги, вони багато чого нам поставляли й поставляють, за це можна тільки подякувати, але це все відбувається дуже неспішно і помалу. Стільки часу проходить від моменту як нам знадобилась якась артилерійна система і до моменту, коли вона прибуває в Україну і починає працювати. Це дуже великий проміжок часу, це життя людей. Тому, якщо підсумувати, нам потрібна більш стійка політика західних країн, передача зброї, й тоді й люди самі підтягнуться. 

Як Ви оцінюєте роль волонтерів у підтримці української армії?

В мене є досвід лише бойових дій під час повномасштабної війни, але я знаю, що навіть за часів АТО, в Україні була дуже потужна, дуже розвинута волонтерська система. Під час повномасштабки, вона ще більш розрослась. Зараз роль волонтерів в підтримці української армії дуже велика. Автомобілі, дрони розвід, дрони FPV, засоби РЕБ – це все роблять волонтери. Багато військових відкривають збори на свої поточні проблеми на своїх особистих сторінках: це можуть бути збори на прилади нічного бачення, радіостанції й тд. Цивільні люди на це скидають гроші, це теж є волонтерством. Роль волонтерів у підтримці армії – неоціненна. 

Як цивільні люди можуть найкраще підтримати військових зараз? Що можуть зробити люди, щоб підтримати військових, навіть не будучи волонтерами?

Основне, що цивільні можуть зробити, щоб підтримати військових – це вступити до лав ЗСУ. Ще два роки тому я працював продавцем-консультантом в магазині, але коли почалась повномасштабна війна, я прийшов до військкомату і взяв до рук зброю. Це не робить мене військовим в плані кадровості чи навченості. Всьому, що я зараз вмію, я навчився на війні. Всі цивільні – це потенціально військові. І нам треба зараз мати розуміння, що в нас не просто якась маленька війна, в нас боротьба за наше виживання, за те, щоб тут була Україна, а не росія. Тому, я повторюсь, що найкраще, що зараз можуть зробити цивільні – це стати пліч-о-пліч з військовими й допомогти нам. 

Що б Ви хотіли передати людям, які читатимуть це інтерв’ю (іноземцям і українцям в тилу)?

Для українців: Якщо ми закінчимося як військові, перемоги не буде, буде набагато гірше, ніж в Бучі, Гостомелі й так далі. Такі трагедії пройдуть хвилями по всій Україні. Щоб цього не допустити, треба мобілізуватись. Зараз є можливість пройти якісь курси, щось почитати, знайти собі місце в армії. 

Іноземцям хочу передати подяку за ту допомогу, що вони нам передають. Однак, на жаль, інколи її буває недостатньо. Не забувайте також, що в Росії довгі руки й дуже сильна пропаганда, тому перевіряйте інформацію, менше довіряйте російському, не ведіться на їх пропаганду, і виступайте за підтримку для України. Адже якщо програє Україна – програє світ. Якщо Україна виграє – світ залишиться в безпеці.