Інформаційні атаки Кремля: як протистояти. Частина друга: Південна Африка

Продовжуємо серію розмов з представниками українських громад про досвід протидії дезінформації. У першій частині йшлося про Португалію, цього ж разу проаналізуємо досвід Південної Африки, де про специфіку боротьби з кремлівськими наративами розповіла Дзвінка Качур, регіональна Віцепрезидентка Світового Конґресу Українців (СКУ) в Африці та співзасновниця Української асоціації в Південно-Африканській Республіці (УАПАР).

Наративи навколо пам’ятних дат

Українські пам’ятні дати, зокрема День Незалежності, традиційно супроводжуються сплеском одних і тих самих меседжів, каже Качур. Серед них – запереченням української державності та її суб’єктності, дискредитація української влади й суспільства, а також поширення хибних тверджень про те, що Україна програє війну.

Південноафриканський досвід дає конкретні приклади того, як це працює на практиці. Росіяни неодноразово намагалися пов’язати СКУ та українських активістів із темами фашизму й тероризму. Була й кампанія, спрямована на те, щоб переконати аудиторію, ніби Україна не є демократичною державою, бо під час війни в ній не проводяться вибори – для підсилення цього наративу російські служби навіть найняли місцевих мешканців для участі в протесті в Преторії й роздали їм плакати з портретами Арестовича та Залужного з підписом “Наш президент”.

“Звісно, жоден із південноафриканців, які тримали ці плакати на протесті в Преторії й зовсім не були схожі на українців, не знав, хто зображений на портретах”, – додає Віцепрезидентка СКУ.

До четвертої річниці повномасштабного вторгнення країна-агресор поширювала вже інший фейк – про те, що нібито перемагає у війні.

Якщо, наприклад, в Португалії, за спостереженнями Віцепрезидента СКУ Павла Садохи, чутливою темою є колоніальне минуле і стосунки з сусідами, то в Південній Африці пропаганда вміло грає на іншій болючій струні – расовій дискримінації. Саме тут поширюють наративи, що Україну нібито підтримують лише південноафриканці певного кольору шкіри.

Цього року, вважає Качур, до звичного набору тем – “України не існує, це частина Росії”, “Україна програє війну”, “українці зазнають катастрофічних втрат” – додасться ще одна: кадрові зміни в Кабінеті Міністрів, зокрема звільнення міністра оборони. Вимоги українського суспільства до влади, найімовірніше, використовуватимуть для просування тез про політичну неспроможність і нелегітимність української влади та нібито відсутність демократичних принципів.

Як розпізнати атаку на ранній стадії й підготуватись

Перша ознака скоординованої кампанії – синхронність: протягом кількох годин чи однієї доби різні акаунти в соцмережах і медіа, часто маловідомі, починають поширювати одну й ту саму тему чи звинувачення з дивовижною швидкістю.

Друга ознака – емоційність замість фактів. Якщо допис побудований не на перевірених даних, а насамперед покликаний викликати обурення, страх чи ненависть, варто запитати себе: хто і навіщо намагається зіграти на ваших емоціях? Саме емоції, наголошує Качур, найчастіше стають інструментом маніпуляції.

Втім, ці ознаки не є вичерпними – деякі теми справді набувають органічного суспільного резонансу й швидко поширюються самі, бо емоційно зачіпають людей. Тому оцінювати варто не лише швидкість поширення, а й наявність ознак координації, джерела повідомлень та їхню достовірність.

Найважливіше, за словами Качур, – будувати власні сильні комунікаційні кампанії: чітко розуміти, яку інформацію ви хочете донести, і мати добре підготовлені, апробовані ключові повідомлення, засновані на фактах. 

Одна з цілей російських інформаційних операцій – змусити українців говорити не про те, що справді важливо, а про нав’язані дискредитаційні кампанії. Тому природне бажання негайно спростувати кожен фейк варто стримувати: не кожна дезінформаційна кампанія набуває значного поширення чи цікавить місцеву аудиторію. Перед тим як вкладати в спростування час і ресурси, варто оцінити масштаб атаки – наскільки широко поширюється наратив, хто його головні розповсюджувачі, чи знаходить він відгук у місцевої аудиторії.

Друга порада – заздалегідь визначити групу людей, відповідальних за комунікацію, і прописати, хто говорить від імені організації чи громади.

Третя – не залишатися наодинці. Існують механізми боротьби з інформаційними кампаніями: якщо наратив поширюють офіційні медіа, можна звернутися до Етичної ради чи Press Code, щоб домогтися зняття статті з друку; можна написати звернення до омбудсмана з прав людини або щодо мови ненависті; якщо йдеться про соцмережі – подавати скарги на видалення дописів. 

Партнерство з фахівцями з моніторингу інформаційного простору чи OSINT-аналітиками допомагає команді комунікації ухвалити зважене рішення: чи потребує наратив публічного спростування, чи його краще не підсилювати зайвою увагою. Не менш важливо заздалегідь налагодити зв’язки з медіа, авторитетними громадськими діячами й лідерами думок, які зможуть підтримати поширення вашої позиції – це допомагає помічати неочевидні на перший погляд нюанси й уникати помилок.

Відповідати чи ігнорувати

Якщо кампанія не отримала помітного відгуку в суспільстві, публічне спростування може лише привернути до неї додаткову увагу й мимоволі посприяти поширенню фейку. Качур наводить показовий приклад: в одному зі своїх звітів російські пропагандисти хвалилися тим, що прем’єр-міністр Великої Британії був змушений публічно відповідати на наративи, поширені ними в Намібії. Для Кремля це стало доказом, що операція досягла мети – змусила високопосадовця популяризувати вигадану ними тему.

Тому перед тим, як спростовувати дезінформацію, варто оцінити її реальне охоплення та вплив. Не кожен фейк потребує публічної відповіді; інколи ефективніша стратегія – не підсилювати маніпуляцію, а послідовно доносити власні меседжі, засновані на фактах.

Найпоширеніша помилка організацій під час атак – саме емоційна реакція, каже Качур, особливо коли мішенню стає конкретна людина, а не лише організація. Бажання швидко спростувати кожен фейк часто призводить до того, що різні представники організації комунікують без узгодженої позиції або з неперевіреними фактами – а суперечлива чи недостовірна комунікація підриває довіру до організації сильніше, ніж сама атака.

План кризової комунікації

Підготуватися до всіх можливих сценаріїв неможливо, але мати заздалегідь визначений план дій – критично важливо. Такий план повинен фіксувати, хто ухвалює рішення, кого залучати до обговорення ситуації і хто відповідає за зовнішню комунікацію. Це не набір готових відповідей на всі теми, а радше процес: оцінка ситуації, обговорення, ухвалення рішення про те, чи реагувати публічно, у який спосіб, або свідомо утриматися від коментарів. Головне, підкреслює Качур, – щоб рішення ухвалювалися не під тиском емоцій чи громадської думки, а на основі аналізу фактів, масштабу кампанії та її потенційного впливу.

Координація залежить від того, який саме наратив поширюється: якщо атака зачіпає не лише конкретну організацію чи Україну загалом, а й партнерів або державні інституції, їх варто своєчасно поінформувати, щоб узгодити спільну позицію. Якщо є співпраця з фактчекерами, OSINT-аналітиками чи дослідниками інформаційних операцій – варто звернути їхню увагу на кампанію, щоб задокументувати її, проаналізувати мережі поширення та оцінити реальний масштаб і вплив.

Для відстеження початку кампанії, за словами Качур, не обов’язкове спеціалізоване програмне забезпечення – достатньо регулярно моніторити згадки про організацію в інформаційному просторі. А розвинена мережа партнерських організацій часто сама підказує, коли з’являється щось підозріле.

Три кроки, якщо мішенню стали ви

Якщо громада чи окрема людина опиняється під ударом, Качур радить діяти в три етапи. 

• По-перше, не панікувати й не реагувати емоційно – зробити паузу і оцінити, чи це справді скоординована атака, чи лише окремі негативні коментарі. 
• По-друге, не залишатися наодинці: обговорити ситуацію всередині організації, за потреби повідомити партнерів, звернутися до експертів чи OSINT-аналітиків, щоб спільно оцінити масштаб і вирішити, чи потрібна публічна відповідь. 
• По-третє, задокументувати все – зберегти посилання, зробити скриншоти, зафіксувати час публікацій і головних поширювачів. Ця документація стане в пригоді для подальшого аналізу, звернень до платформ або, за потреби, до компетентних органів.

Сила у єдності

Готуючись до кампанії напередодні Дня Незалежності, українські громади за кордоном, на переконання Качур, мають насамперед пам’ятати про єдність. Ефективна співпраця між українськими організаціями та взаємодія з місцевими партнерами – те, що робить голос громади сильнішим і помітнішим.

СКУ має понад 60-річний досвід протидії інформаційним атакам. Архіви свідчать, що кампанії, які Радянський Союз вів проти українських організацій та окремих активістів-борців за незалежність, тривали десятиліттями – і, за спостереженням Качур, сучасні атаки нерідко послуговуються тими самими наративами, а іноді й тими самими середовищами для їх поширення. Але, попри всі ці зусилля, українці таки вибороли незалежність. Тому День Незалежності, каже Качур, – це насамперед нагода розповісти світу про Україну, її культуру, історію, боротьбу та людей.

Підсумовуючи, Качур пригадує слова Тараса Шевченка: “Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!”

Правда, єдність і взаємна підтримка, наголошує вона, – це найбільша сила української спільноти. З Днем Незалежності України! Слава Україні! Героям слава!