Щоденник Захисника. Роман Лозинський

Роман Лозинський —  28 років. Народний Депутат України, який з березня 2022 року мобілізувався до лав ЗСУ. Роман боронить країну у складі 73-го морського центру Сил Спеціальних Операцій.  Весь цивілізований світ затамувавши подих стежить за успішним контрнаступом української армії, яка поступово виганяє загарбника зі своєї землі.  Ще пару місяців тому це здавалося неможливим. Про те, як українські захисники кожного дня роблять “неможливе” читайте у щоденнику Романа.  

 *** 

Наш наступ – це надзусилля і лицарство. Це втрати і багато страху в очах. Але ще більше віри і любові в серцях.  

Це коли ступаєш крок, а попереду, можливо, міна чи розтяжка. Але крок цей впевнений і рішучий, бо крокуєш своєю землею, своїм домом.  

Це коли щойно зайняту посадку чи вулицю вщент розносять  артилерійські та авіаційні прильоти ворога. До них звикаєш, але не звикнеш ніколи.  

Це евакуації. Гул вертольотів та рев моторів медаваків. Екіпажі медиків, які дають шанс важким пораненим. Їх сотні, тисячі. Виживуть не всі.  

Це густий чорний дим. Наша підбита техніка на шляхах наступу. Ми теж втрачаємо танки, бехи та арту. Відновимо і будуть нові. Головне поміж цими згарищами – збережені життя. 

Це рух вперед через річку. Сталеві насипають переправу під найжорсткішим вогнем. Наші ДРГ вночі переходять на той берег непоміченими. Ставки дуже високі. Ризики шалені. Але це і є наступ. 

Ейфорія піднятих жовто-блакитних стягів у наших відвойованих селах і містах. Радість  

оновлених мап зі схемами відкинутих росіян.  

Усе це має свою ціну. Це надзусилля і лицарство. Це втрати і багато страху в очах. Але ще більше віри і любові в серцях.  

Розуміти це і пам’ятати.  

Невпинно підтримувати сили оборони.  

Жити так, аби це все не було намарно

Фото: Твітер @RLozynskyi