Голос України серед Анд: як живе українська громада в Еквадорі

Еквадор – невелика країна в Південній Америці, де Анди зустрічаються з Амазонією, а на заході відкривається Тихий океан. Це не напрямок, куди українці їхали хвилями: тут немає столітньої громади, заснованої ще дідами й прадідами, українських районів чи вулиць з назвами рідних міст.

Українців в Еквадорі кількасот, розкиданих між містами, переважно жінки – здебільшого ті, кого привела сюди любов, випадок або допитливість. Багато українок в Кіто працюють у квітковому бізнесі. І все ж саме звідси лунає один із найголосніших українських голосів у регіоні.

Громада з 200-300 людей, на базі якої було утворено Еквадорсько-українську Асоціацію, що наразі нараховує 11 членів і яка поки не має фінансування і власного приміщення. І водночас – п’ять фестивалів, концерти у консерваторії, вечір у резиденції посла ЄС, виступи на радіо й телебаченні й 21 000 доларів пожертв для України за три роки.

Як це вдалося – СКУ дізнавався в Ірини Грищук, президентки Еквадорсько-Української асоціації. Далі – її пряма мова відредагована для зручності читання. 

Віднайдені війною

Більшість українців проживають у столиці Кіто, частина – на узбережжі та в Куенці, культурній столиці країни. Це строката спільнота: різний вік, різний досвід, різні причини еміграції.

На відміну від Бразилії чи Аргентини, де українська громада нараховує покоління й хвилі міграції ще з кінця XIX століття, в Еквадорі майже всі приїхали вже після відновлення незалежності України. Перші – ще у 1980-х роках. 

Після початку повномасштабного вторгнення нових людей додалося небагато: переважно це були представники змішаних родин, які вже мали тут коріння й ресурси для адаптації. Решта – одиниці, каже Грищук.

“Громади, як такої, до 2022 року не існувало. Були окремі люди, знайомі між собою – часто через квітковий бізнес. З Еквадору експортується дуже багато троянд, і чимало українців тут саме в цій сфері”, – додає Ірина. 

Все змінилося з початком повномасштабної війни. Люди вийшли на вулиці – і знайшли одне одного.

У 2022 році в Кіто почалися регулярні акції протесту. Активісти, які раніше не були знайомі, почали спілкуватися. З цього кола народилася перша велика спільна ініціатива – благодійний фестиваль української культури Ecuador&Ucraїna. Цього року захід відбувся вже вп’яте.

Фестиваль проводять щороку в квітні або травні, орієнтовно на Великдень, – і щоразу це кілька годин насиченої програми: концерти, майстер-класи з петриківського розпису та писанкарства, дитяча анімаційна програма, українська їжа, благодійна лотерея, іноді аукціони. Два роки тому на фестивалі з’явилися аніматори у костюмах Мавки – однойменний мультфільм якраз вийшов в еквадорський прокат і мав великий успіх.

Щороку збирається від 150 до 250 відвідувачів. Для громади розміром близько 250 осіб, розселеної по всій країні, – це вражаюча явка. Водночас цьогоріч, за словами Ірини, еквадорців на фестивалі було більше, ніж українців. До заходу також долучаються почесні гості: торік прийшли посол Канади з дружиною та почесний консул Ісландії, цього року – радниця посольства Сальвадору і посол Євросоюзу в Еквадорі.

“З року в рік нам вдається трохи підвищувати планку, робити це більш якісно”, – додає Грищук. 

За п’ять років фестивалів громада зібрала понад 16 000 доларів пожертв для України. Разом з іншими благодійними ініціативами загальна сума перевищила 21 000 доларів.

Офіційний статус і нові можливості

На початку 2025 року асоціація офіційно зареєструвалася в Міністерстві культури Еквадору. Наразі вона об’єднує 11 членів у п’яти містах. Майже вся організаційна робота відбувається онлайн. Реєстрація громади відкрила нові перспективи для співпраці з університетами та культурними інституціями.

“У нас мало рук, але досить багато ентузіастів”, – каже Грищук.

З часом громада свідомо змістила фокус від інформаційної боротьби до культурної дипломатії. Протести, відкриті листи проти гастролей російського балету, збір підписів – усе це мало обмежений ефект в Еквадорі, тому українці вирішили змінити підхід.

“Дуже важко цікавитися війною в країні, про яку ти взагалі нічого не знаєш. Це просто абстракція. А коли ми нічого не знаємо про когось – у нас менше ресурсу на емпатію”, – розповідає Ірина.

План сформулювали такий: спочатку зацікавити Україною – і лише потім говорити на більш складні теми. Борщ на еквадорському телебаченні. Петриківка в університеті. Показ документального фільму “Щедрик” режисерки Олесі Моргунець-Саєнко в одному з найпрестижніших навчальних закладів країни – Університеті Святого Франциска в Кіто. Там само – презентація книги “Наш тихий геній” Лариси Семенко про Миколу Леонтовича, за участі авторки, яка долучилась до зустрічі через ZOOM.

Цьогоріч асоціація вперше власними силами запросила до Еквадору українського піаніста. Тарас Філенко – американсько-український музикант, який у 2022 році взяв на себе місію відкривати Україну світові через музику українських композиторів. Він виступив на трьох концертах винятково з українською програмою: Лисенко, Бортнянський, Скорик – у тому числі на сцені Національної музичної консерваторії Кіто. Кульмінацією стала “Ніч української музики і поезії” в резиденції посла ЄС, де були присутні дипломати та представники ООН, а сама пані посол Єкатерина Дороднова (Jekaterina Dorodnova) виконала “Рідна мати моя” і “Ой, у вишневому саду”.

Боротьба з “чорно-білим” мисленням

Росіян в Еквадорі відносно небагато – це не Європа і не Північна Америка. Втім, безслідно їхнє перебування в країні не проходить. 

Еквадор офіційно підтримує Україну на міжнародному рівні, однак у суспільстві – особливо серед представників лівих сил і корінних спільнот – поширені проросійські наративи. Причина не в симпатії до Росії як такої, а в давній антипатії до США, пояснює Грищук.

Росія тут нерідко сприймається як “антиколоніальний гравець”, а в ситуаціях із чорно-білим мисленням це означає автоматичну підтримку.

“Уявлення про Україну тут, в принципі, відсутнє. А уявлення про Росію – є, і досить вкорінене. Не завжди правдиве, але є. І це те, з чим ми намагаємося працювати”, – розповідає Ірина. 

Перша стратегія МЗС України щодо країн Латинської Америки та Карибського регіону з’явилася лише у 2024 році, каже Ірина. До того регіон практично не входив до пріоритетів Києва. 

“Краще пізно, ніж ніколи. Ми раді, що з’явилося розуміння, бажання і, можливо, ресурси для роботи з нашим регіоном”.

Паралельно – очікування відкриття посольства. Торік МЗС України оголосило про відкриття чотирьох нових дипломатичних місій у регіоні – зокрема в Еквадорі. Для громади це не просто формальність: це зміна масштабу присутності України в інформаційному просторі країни.

Паралельно з фестивалем українська громада запроваджує й інші ініціативи та постійній основі. Понад півтора року діяв український розмовний клуб онлайн. У Кіто існує український книжковий клуб з щомісячними зустрічами, а при ньому – перша українська бібліотека в Еквадорі. Окремо діє клуб вишивання.

У планах на найближчі місяці – участь у Єврофесті 9 травня в Кіто, де асоціація представлятиме Україну, та третій благодійний пікнік до Дня Незалежності у серпні. Асоціація також планує розширювати співпрацю з університетами та культурними інституціями – це дає доступ до ширшої аудиторії і ресурсів, яких бракує невеликій організації.

Ірина Грищук каже, що зсередини важко оцінювати власний вплив. Але одне вона знає напевно. “Про нас чують набагато більше, ніж про російську громаду в Еквадорі. Це – сто відсотків”.