120 років великому Сержу Лифарю

2 квітня 2024 року Світовий Конґрес Українців (СКУ) долучається до українців в Україні та у всьому світі у відзначенні 120 років з часу народження Сержа (Сергія) Лифаря – видатного українського та французького танцівника, хореографа, реформатора світового балетного мистецтва, засновника Інституту хореографії при паризькій опері. 

Ім’я Лифаря, якого сучасники називали “богом танцю”, стоїть в одному ряду з найвизначнішими постатями європейського мистецтва ХХ століття і символізує найвищі досягнення європейської культури. 

Уродженець Києва Сергій Лифар був нащадком відомого старовинного козацького роду і виріс в атмосфері любові до героїчного минулого України. Вже з раннього віку у хлопцеві відкрився талант до музики і танцю. Спочатку він відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії, однак визначальною для Лифаря стала зустріч з Броніславою Ніжинською – відомою на той час українською танцівницею, яка мала у Києві власну балетну студію.

У 1922 році Ніжинська втекла від радянської влади до Франції. Вже через рік слідом за нею попрямував і Лифар, який нелегально перейшов радянсько-польський кордон і через Варшаву дістався до Парижа. Тут він продовжив навчання і був змушений співпрацювати із впливовим на той час імпресаріо Сергієм Дягілєвим, засновником студії “Російський балет”. Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили з Лифаря провідну зірку студії Дягілєва.

У 1929 році 24-річному Сержу Лифарю запропонували очолити балетну трупу паризької опери. Вже невдовзі, під його керівництвом, вона стала однією з найкращих у Західній Європі. Праці у “Grand Opera” він віддав понад 30 років свого життя – був його солістом, хореографом, педагогом. Загалом Лифар поставив тут понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок французького балету, став засновником нового напряму в балеті – неокласицизму. У 1947 році заснував при паризькій опері Інститут хореографії, з 1955 року вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні. Був президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО. Фактично, Серж Лифар відродив французький балет, його репертуар та його школу. За свою працю був удостоєний найвищих державних нагород Франції, включно з орденами Почесного легіону і Літератури та мистецтва.

Водночас, до кінця своїх днів Серж Лифар лишився передусім українцем. Завжди підкреслював своє українське походження, любив з’являтись як у паризькій опері, так і на світських заходах у вишиванці, усе своє життя прожив у статусі особи без громадянства. На неодноразові вмовляння самого Шарля де Голля взяти громадянство Франції принципово відповідав: “Я – українець і батьківщина моя – Україна”. 

А ще до кінця своїх днів Лифар безмежно любив Київ, куди, як “зрадник радянської батьківщини”, більшу частину свого життя повернутись не міг. За заповітом великого майстра балету на його могилі так і написано: “Серж Лифар з Києва”.