СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

icon

Антон Дробович: не варто очікувати, що ми втомимося від війни чи здамося

#DefeatRussia
July 6,2023 180
Антон Дробович: не варто очікувати, що ми втомимося від війни чи здамося

Антон Дробович, Голова Українського інституту національної пам’яті, український громадський та державний діяч,  який з початку повномасштабного вторгнення служить у лавах ЗСУ, опублікував допис про війну і перемогу.  

Війна одна з найбезглуздіших справ, що є на світі. Тільки нерозумні, садисти чи глибоко нещасні люди можуть її почати, любити чи хотіти продовження.

В одних вона забирає життя чи здоровʼя, в інших свободу чи любов. Вона дійсно здатна на деякий час забрати голоси у муз та спантеличити науку.

Війна дуже добре демонструє якими недосконалими істотами є люди. Показує скільки в нас є безвідповідальності, жорстокості, страху, ліні, ненависті, невдячності, обмеженості та глупоти. І то не слід думати, що то тільки вороги-окупанти такі, а ми всі прекрасні паладини у сяючих латах без гріха і докору у нас теж цього вистачає, просто ще не час то все у фарбах розповідати. Потім буде час.

Звісно, вона так само контрастно виявляє й інші речі героїзм, вірність, щедрість, самопожертву, лідерство, хоробрість, талант до роботи із людьми, мудрість та дружбу, але оскільки вад людських більше й вони простіші до виконання, то й «врожай» лихого багатший.

Певно найціннішим відкриттям війни для мене було те, скільки любові і добра завжди було в моєму житті, скільки дійсно хороших людей і подій. Тим сильніша ностальгія і контраст, адже битва завжди є певним модусом ненависті та люті.

Професійні військові мені схожі на фахівців з рідкісних хвороб чи вогнеборців – все життя присвячують вправлянню у тому, щоб перемагати смерть і руйнівну стихію, опановують інструменти та тонкощі професії, щоб швидше зупинити та перемогти. Але були б раді, щоб їх навички, фаховість й майстерність так і залишились потенційними, незадіяними в повній мірі.

Сотні тисяч добровольців, які до того війни не знали фактично волонтери, які прийшли допомогти зупинити велике зло, що насунулось на наш дім. Дійсно, що нація волонтерів.

Мені здається, що ніколи не можна бути до кінця готовим до війни та її наслідків. Можна навчитися володіти зброєю та технологіями, призвичаїтися чи навіть досконало оволодіти військовими порядками та ремеслом, але це не допоможе звикнути до війни.

За майже півтора роки служби не зустрів жодної людини, яка б хвалила війну, хотіла її чи бажала продовження. Є пристосуванці, які виграли щось чи урвали від війни, але вони належать до однієї з трьох груп, які згадав у першому абзаці.

Думаю саме тому ми і маємо перемогти нам не потрібна ця війна. Її навʼязала нам російська військова агресія, засуджена більшістю цивілізованого світу не тільки офіційно на рівні ООН, але і на рівні простої людської правди – не може мати підтримку той, хто прийшов захопити чуже, відібрати життя у невинних.

Саме тому не варто очікувати, що ми втомимося від війни чи здамося. Коли ворог вчиняє військові злочини, злочини проти людяності чи геноцидні дії такого масштабу, як це роблять росіяни тут, то вибору не залишається. Боротьба до кінця до свободи, до перемоги.

А так звісно, що хочеться додому. Дуже сильно хочеться нормального життя, а не оцього от всього. Десь там далеко можна просто валятися на травичці і обіймати кого любиш, або збирати вишні у себе в саду, або читати легковажні оповідання, або пити прохолодне вино, або дискутувати до хрипу за антиномії Канта, або…

Бережіть одне одного і тримаймося далі, скільки б то ще не тривало.

Джерело: https://www.facebook.com/anton.drobovych