На тлі війни США та Ізраїлю проти Ірану на Близькому Сході, яка розпочалася невдовзі після заяв президента Дональда Трампа про можливий вихід із НАТО, у Європі все частішими стають дискусії про гостру необхідність незалежності власної оборони.
Київ в цьому процесі бачать як загартованого досвідом повномасштабної війни проти Росії партнера. Водночас так само активно триває процес вступу України до ЄС. На тлі внутрішніх трансформацій та зовнішніх викликів, українці торують шлях до омріяного членства.
Світовий Конґрес Українців (СКУ) поспілкувався з Зеноном Ковалем, членом Екзекутиви СКУ, політичним радником Европейського Конґресу Українців і Товариства Українців у Бельгії, спеціальним радником Посольства України в Бельгії (1992–1995).
Далі – його аналітична оцінка сучасного стану відносин Україна-ЄС, перспектив інтеграції та ролі українських громад у цьому процесі. Пряма мова відредагована й скорочена для зручності читання.
Статус-кво
Нині відносини між Україною та ЄС насамперед визначаються процесом вступу України до ЄС. Водночас цей процес не є прямолінійним або однаковим за політичними позиціями всередині ЄС й відбувається в умовах постійного балансу між підтримкою розширення та різними поглядами держав-членів на його темпи.
У цьому контексті періодичні блокування окремих рішень, зокрема з боку Угорщини, сприймаються як частина ширшої дискусії в ЄС про те, як і наскільки швидко має відбуватися розширення. Це впливає не лише на технічні переговорні процедури, але й на загальну прогнозованість політики ЄС щодо України.
У результаті Україна працює в умовах частково нерівномірної підтримки, що змушує одночасно просувати як формальний переговорний процес, так і посилювати двосторонні контакти з окремими країнами ЄС. Попри це, всередині європейських інституцій поступово формується обережне розуміння необхідності переходу до більш структурованого етапу переговорів, зокрема відкриття переговорних кластерів.
Коли йдеться про те, що Україна може зробити, щоб пришвидшити вступ до ЄС і вплинути на позиції окремих європейських лідерів, важливо розуміти: справа не в одній країні чи одному політику. У межах ЄС є кілька держав, які загалом обережно ставляться до темпів розширення.
У цьому підході переважає логіка “merit-based accession” – вступу, який ґрунтується на реальних досягненнях і виконанні критеріїв. Ідея проста: Україна має максимально підсилювати власну готовність, щоб інтеграція виглядала як природний результат уже зроблених реформ.
Європейська інтеграція працює як взаємний рух. І Україна, і ЄС рухаються назустріч один одному. Для України це насамперед про реальні зміни всередині країни, а не лише політичні заяви.
Часто як приклад наводять Чорногорію чи Молдову, які змогли суттєво просунутися вперед завдяки виконанню взятих на себе зобов’язань. Це добре показує, що критерії вступу в ЄС працюють не як формальність, а як практичний інструмент оцінки.
Втім, Україна має складніший масштаб реформ – у тому числі через власні розміри. Тут яскравим поясненням є влучна метафора: Україна сьогодні – це величезний корабель. На відміну від невеликих країн-кандидатів, які нагадують маневрові човни, нашому “лайнеру” для розвороту в бік європейських стандартів потрібно значно більше часу та простору.
Серед складнощів на шляху вступу до ЄС традиційно звертають увагу на боротьбу з корупцією та реформу судової системи. І тут важливо не лише ухвалювати закони, а реально впроваджувати їх у життя.
Є ще один вимір, про який у Брюсселі говорять неофіційно, але постійно. Це довіра і відчуття темпу. Партнерам важливо бачити, що Україна рухається послідовно і швидко. Саме це поступово формує впевненість у її євроінтеграційному курсі.
Україна в новій європейській безпековій архітектурі
Роль України в новій європейській безпековій архітектурі формується під впливом глибоких змін, які відбулися в ЄС після низки геополітичних криз, насамперед повномасштабної війни Росії проти України. Саме ця війна стала ключовим поштовхом для того, щоб Європа почала інакше дивитися на власну оборону і безпеку.
У ЄС це вже призвело до появи нових підходів і навіть нових інституційних рішень. Зокрема, вперше в історії Єврокомісії призначили комісара, який відповідає за питання оборони і космосу – посаду обійняв колишній прем’єр-міністр Литви, Андрюс Кубілюс, який дуже добре розуміє важливість України. Це означає, що оборонна тематика поступово стає частиною постійної політики ЄС, а не лише реакцією на кризи.
Україна в цьому контексті вже сприймається як важливий елемент європейської безпеки не лише через своє географічне положення, а передусім через бойовий досвід. ЗСУ розглядаються як одні з найбільш досвідчених у світі, адже ведуть інтенсивну війну проти значно більшого противника протягом багатьох років, включно з періодом після 2014 року.
Тому Україна – не тільки країна, яка тільки отримує допомогу, а партнер, який уже зараз впливає на безпекову систему Європи. Це проявляється і в обміні досвідом, і в розвитку спільних оборонних проєктів, і в поступовій інтеграції українського оборонного сектору в європейський простір.
Три виміри ролі України для ЄС
Роль України в ЄС в перспективі дедалі чіткіше окреслюється через три ключові напрями, які визначають її реальну додану вартість для ЄС. Перший – безпека, другий – продовольча стабільність, третій – інновації та технологічний розвиток.
У безпековому вимірі Україна вже зараз виступає як держава з унікальним бойовим досвідом, здобутим у повномасштабній війні. Це досвід, який Європа не мала в сучасній історії, і який поступово стає важливим елементом переосмислення європейської оборонної політики та співпраці в межах ЄС і НАТО.
Другий вимір – продовольчий. Україна вже давно є одним із ключових постачальників аграрної продукції на світові ринки, і цей потенціал має значення і для ЄС. Йдеться не лише про експорт зерна чи сільськогосподарської продукції, а про ширшу роль у глобальній продовольчій безпеці, де Україна фактично зменшує ризики дефіцитів у різних регіонах світу, включно з ЄС!
Третій напрям – інновації та технології. Україна під час війни продемонструвала здатність дуже швидко адаптуватися і створювати нові рішення в умовах обмежених ресурсів. Це особливо видно у сфері дронових технологій, систем протиповітряної оборони, зв’язку та військової інженерії. Частина цих розробок уже викликає інтерес у міжнародних партнерів і поступово інтегрується в ширші оборонні та технологічні проєкти.
Україна дедалі більше сприймається не лише як країна, що рухається до членства в ЄС, а як партнер, який уже сьогодні може посилювати європейську систему – як у безпековому, так і в економічному та технологічному вимірах.
Українські громади та адвокація
Роль українських громад за кордоном – важлива частина політичної та комунікаційної підтримки євроінтеграції України. Йдеться не лише про культурну присутність, а про реальний вплив на те, як Україну сприймають у країнах ЄС.
Окреме місце в цьому процесі займає День Європи. Дата поступово набуває символічного значення, яке витісняє радянські історичні наративи і формує нову рамку ідентичності. У цьому підході 9 травня має закріпитися як День Європи для українців у всьому світі, тоді як 8 травня залишається датою європейської пам’яті про завершення Другої світової війни. Така переорієнтація – частина ширшого процесу деколонізації історичної пам’яті.
Практична робота громад у різних країнах не має обмежуватись участю в публічних заходах, значення яких, водночас, складно переоцінити. Втім, ця діяльність також має включати системну взаємодію з політичними інституціями в країнах перебування. Це і контакти з урядами, і робота з парламентами, і комунікація з політичними партіями та європейськими депутатами.
Велику роль відіграє також праця в галузі вищої освіти (обмін між університетами) і робота з медіа та формуванням громадської думки. Саме через професорів, студентів, журналістів, експертів і публічний дискурс вибудовується образ України як партнера Європи у сферах безпеки, економіки та продовольчої стабільності, і культурна дипломатія у цьому аспекті надзвичайно важлива.
Поки Україна перебуває в процесі одночасної внутрішньої трансформації та інтеграції в європейський політичний простір, роль українських громад за кордоном – визначальний інструмент впливу, який поєднує наукову та політичну адвокацію, а також комунікацію та формування суспільної підтримки України в державах ЄС.
Фото: DepositPhotos
